"Хотів, аби ми не жили в страху, аби вдома було безпечно"... Рівне знову в скорботі

Сьогодні Рівне проводить в останню земну дорогу Героя Петра Бобрика, який стояв на захисті рідної країни…

Про це повідомили в Рівненській міській раді. 

Петро Бобрик народився 8 грудня 1991 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №19, а за тим здобув фах рихтувальника-зварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Проте за фахом не працював, присвятив себе будівельній справі. Зокрема, працював на ТДВ Рівненський домобудівний комбінат. Активний, роботящий Петро ніколи не сидів без діла, постійно шукав, де міг би бути корисним людям. Надзвичайно добрий та чуйний Петро завжди намагався оточити турботою своїх рідних. Разом із сином грав у футбол, яким захоплювався із дитинства.

«Він дуже любив дарувати квіти. Під час останньої відпустки подарував їх так багато – на кілька років наперед. Тато Петра помер, тож він по-особливому турбувався про маму, на свята просив занести квіти і смаколики. Бабусь і дідусів поважав, хвилювався за їх здоров'я, підтримував тісний зв’язок із молодшим братом. Вся родина його обожнювала,» - розповідає дружина Героя Тетяна.

Із початком повномасштабного вторгнення Петро, як і тисячі українських захисників, став до лав Збройних сил України.

«Петро відслужив строкову службу в армії у Гостомелі, був зв’язківцем. Тому, коли в квітні 2022 року отримав повістку, то не здивувався. Він був готовий захищати свою сім’ю – мене та нашого синочка, якому зовсім скоро виповниться лише 5 років. Він обожнював сина – усе найкраще – для нього, ні в чому не відмовляв. Петро хотів, аби ми не жили в страху, аби вдома було безпечно,» - продовжує Тетяна.

Подружжя звикло разом переживати усі позитивні та сумні миті, підтримувало один одного, були кращими друзями один для одного. Проте про всі страшні події воєнних буднів Петро волів дружині не розповідати.

«Він був для мене усім, а я – для нього. Ми говорили за найменшої нагоди. Петро не хотів, щоб я хвилювалася, тому завжди попереджав, якщо із ним не буде зв’язку. Він дуже сумував за нами, хотів повернутися додому. А ці рідкі відпустки минали так швидко… Я хотіла приїхати до нього, але він відмовлявся. Говорив, що це небезпечно, раптом щось станеться із ним, то у сина повинна залишитись хоча б мама…» - пригадує дружина.

На жаль, 26 червня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, 32-річний сержант Петро Бобрик загинув…

Поховають Героя на кладовищі «Нове»…