Сестри Тельнюк на Рівненщині: «У нас впродовж багатьох років відбувається підміна цінностей» (Фото, Відео)

Учора, 13 листопада, в НаУ «Острозька академія» презентували книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву». Ідея її упорядкування належить письменниці Оксані Забужко. У рамках презентації також відбувся концерт сестер Тельнюк, після якого виконавиці поділились із читачами 0362.ua враженнями від Академії, розповіли, як розширилась з роками іх аудиторія, та анонсували найближчі проекти.

-        У цьому університеті Ви вже вдруге. Які у Вас враження від Острозької академії?

-        Г. Т.: Просто чудесні! Студентам, які тут вчаться, дуже пощастило! Надзвичайно важливо, з чого починається твоє життя, як воно формується, хто твої перші вчителі. Це вирішує твою долю, впливає на твої погляди, позицію, впевненість в собі, те, як людина себе трактує. У цьому студентам пощастило як нікому, бо це вже певний рівень – бути студентом Острозької академії.

-        Л.Т.: Головне – тут відчувається, що немає пафосу. Того, який залишився в більшості українських ВНЗ. І взагалі цієї совкової пост-традиції. Це помітно неозброєним оком по студентах, по викладачах, це вбачається у манері їх поведінки. Відчувається культурний та  інтелектуальний дух. Це видно з очей, виразу обличчя, з того, як вони спілкуються між собою.

-        А багато молоді відвідує Ваші виступи? Яка аудиторія зазвичай на них приходить?

-        Г. Т.: Так, це в основному молоді люди. Останнім часом наша аудиторія дуже помолодшала. Раніше ми навіть писали про себе, як про виконавців з аудиторією середнього віку. А зараз вона змінилась і ми дуже раді цьому. Бо насправді це музика для молоді, для її формування. І поезія, яку використовує Леся, на це працює.

-        Л. Т.: У нас  впродовж багатьох років відбувається підміна цінностей. Уся ця фальш попсова псує душу, проникає у мозок і вселяє небажання жити справжнім життям, а придуманим, яке нібито існує.

-        Г. Т.: Власне, та поезія, яку ми використовуємо, була написана поетами у молодому віці. Навіть, коли ми вперше зіграли Оксані Забужко пісню «Любила» на її вірші, вона була вражена. Мовляв, яка ж я була ще молода, коли написала цей вірш. І, навіть, по тексту  зрозуміло, що вона була закохана у когось, кого, очевидно, на «Ви» називала.

Також, якщо взяти Стусові вірші (хоч він і не так довго прожив), багато поезії вибрано з періоду, коли йому було близько тридцяти років. Тобто, ще не в середньому віці. З Шевченка – це поема «І мертвим, і живим, і ненародженим…».

-        Як відомо, хороший літературний смак у Вас сформувався завдяки батьку. А хто виховав музичний смак?

-        Г. Т.: Це вже Бог подарував Лесі такий талант! Всі вже знали, що вона буде композитором.

-        Л. Т.: І подарував сестру з таким чудовим голосом! (сміється)

-        Г. Т.:  Починаючи ще з нашого раннього дитинства батькам стало зрозуміло, що потрібно купувати інструмент. І коли ми вже почали показувати їм наші перші спроби, батько розсипався компліментами, казав «Ви ге-ні-аль-ні!» Якби він не говорив цих слів, може ми би й не писали так. Це настільки важливо для дітей! Це до тієї ж розмови про вчителів – Острозька академія дає вже винятковий статус серед інших студентів, це вже як український Кембрідж.

-         Що надихає Вас покласти певні тексти на музику?

-        Г. Т.: Це потреба. Поет сам приходить до композитора. Наприклад, коли батько вперше запропонував нам Стусові вірші, ми не взялися писати на них музику, бо відчували, що просто не готові. Був певний страх, дистанція.

А потім були найтяжчі наші роки – 1995-96, коли брехня в Україні наростала й наростала. Зрештою, це й призвело до тих трагедій, які відбуваються зараз. Уся ця війна. Це ж готувалося роками, десятиліттями. Ось відчуття цієї брехні, цієї війни, яка обов’язково буде. І найгірше у 1996 році, коли було засилля цієї попси, коли вже не можна було продихнути від неї, коли вже все було залито цим гламуром, і ця навала вже почала цементувати людські мізки. Ми тоді з Лесею були дуже одинокі. І коли познайомились із Дмитром Стусом (ред. син поета), він сказав нам написати на батька. Тоді Стусові вірші й дали той потрібний нам «хребет», ту силу.

-        Л. Т.: Тому дуже хочеться всіх людей об’єднати цією любов’ю. Бо поезія, яку ми співаємо,  настільки чесна, щира і потрібна сьогодні. От саме це високе слово як підтримка для людей.

- Де найближчим часом можна буде Вас почути?

- Г.Т.:18 листопада плануємо у Києві виставу «Стусове коло». 20 листопада відбудеться музична вистава «Інкрустації». В ній звучатимуть пісні на поезію Ліни Костенко. Також у листопаді плануємо спільно з Театром опери і балету для дітей та юнацтва виставу «Повертайся живим». 

Фотозвіт: http://www.0362.ua/photo/153

Відео Катерини Хорощак