Роман Кухарук у Рівному: «Якщо в культурі немає якогось сегменту, то він одразу заповнюється чужоземним» (Фото)

Учора, 27 червня, у галереї «Євро-Арт» відбувся авторський вечір українського поета Романа Кухарука. Автор презентував нову збірку та радо спілкувався з присутніми.

Творчий вечір Роман Кухарук присвятив пам’яті друга – політика Василя Червонія, який був головою Рівненської ОДА у 2005-2006 роках. На зустрічі була присутня мистецька еліта Рівного та Острога. В інтерв’ю для сайт 0362 поет розповів про враження від Рівного, власні літературні смаки та сучасний український літературний ринок.

- Які Ви маєте спогади чи асоціації пов’язані  з Рівним?

- Мені тут дуже подобається, маю у Рівному багато друзів. Це і Микола Пашковський, і  Степан Бабій, і Василь Червоній, і багато інших. Це особливе українське місто, я би навіть сказав бандерівське. Часто сюди приїжджаю, коли маю можливість. Дуже люблю ваш ринок. Тут можна, по-перше, купити дешево гуску, по-друге, хороші книжки (сміється). За гуску я торгуюся, за книжки не дуже.

- Які книжки Ви вже придбали?

- Дуже різні букіністичні, які можна рідко де купити, а тут вони є. При тому, що  рівненські продавці професійні, вони розуміються на тому, що продають. Бо іноді приходиш і запитуєш «що ви продаєте?», а вони «та я не знаю». А в Рівному мені з продавцями приємно спілкуватись і приємно торгуватись.

- А якій літературі загалом  Ви надаєте перевагу?

 - У мене філологічна освіта – я читаю постійно і читаю багато. В основному - це філософія, політика, літературознавство, поезія. Подобається література, яка пояснює малярство, кіно, театр і все, що можна. Не читаю поганої літератури, мені вже скоро буде 46, і для мене тратити час на погану літературу – це розкіш. Якщо мені дарують книжку з автографом на якомусь літературному форумі, то я мушу її хоч переглянути, почитати. Але якщо вона мені не подобається, я відверто кажу це авторові. А коли подобається, то пишу рецензію на цю книжку і ми публікуємо її на нашому сайті.

- Бували випадки, коли Вас просили написати рецензію на книгу, яка Вам не подобалась?

- Були такі випадки. Колись Степан Сапеляк (царство йому небесне) просив мене написати рецензію на свою книжку. Я сказав йому, що я не літературний кіллер і не буду писати рецензію. Мені не подобається ця поезія. Що він, мовляв,  хороша людина, ми з ним можемо і «посидіти», але про книжку писати мені нічого. Книжку потрібно зрозуміти, відчути, полюбити. Але якщо вона мені не близька, нічого не вдієш. Я все одно автора не виховаю. Чи читачеві казатиму, що це погано? А може він знайде свого читача, якому сподобається! Тому такі випадки були, і я відмовляв багатьом, бо не пишу на замовлення. Для мене література - це святе. Навіть якщо величезний гонорар заплатять, що теж пропонували. Я займаюсь журналістикою, політтехнологіями. У журналістиці я можу собі дозволити взяти інтерв’ю чи написати статтю на замовлення. Але це тимчасова річ, яка не вимагає відповідальності, а література – це все-таки вічне. Якщо я напишу якесь безглуздя – хтось через сто років відкриє книжку і це  побачить. Я не можу на цьому спекулювати, на жаль чи на щастя.

- А молоді автори часто звертаються до Вас за підказками, порадами?

-  Молода українська література дуже сильна насправді. Якби я перестав писати і пішов на пенсію – то так би й зробив, бо дуже багато молодих авторів у поезії, прозі, драматургії, кінодраматургії. Молоді може  чогось і вчаться [в мене ], я не знаю. Ми в рамках «Літературного форуму» проводимо студійні засідання, де є багато молодих авторів. Але молодий автор – це не означає, що він є молодий за віком. Є люди, які починають писати в 50 років і в 60. Щось там не склалося в житті, і вони не могли присвятити себе літературі. А потім приходить певний час, і вони цим займаються. Хтось іде назустріч, після критики робить висновки, хтось – ні. Наша місія полягає у тому, щоб створити їм відповідне середовище. Далі все залежить від автора. Ми не можемо тягнути в літературу і не можемо тягнути за вуха в літературі. Література - це дуже тяжка робота. Вони повинні самі цього хотіти. Тоді якщо автори звертаються у наше видавництво видати книжку – будь ласка. На літературних сайтах ми друкуємо їхні твори. Але, звісно, ці письменники повинні бути належного рівня, ми не можемо друкувати все валом.

- Чи є, на вашу думку, літературний простір конкурентним?

- Літературний простір конкурентним є. Проблема полягає в тому, що немає ринку книжкового, немає ринку сценарного. Тобто в нас крутять чужоземні серіали і письменники не пишуть сценарії, не заробляють на цьому. У нас дуже мало на кону українських вистав і класики нема. Хоч наша класична драматургія дуже сильна насправді - починаючи від Карпенка-Карого, закінчуючи радянськими часами. Але проблема полягає у тому, що політика сучасного українського репертуарного театру – цього не пускати. Очевидно, що повинно бути якось законодавчо закріплено, що в кожному театрі в рік має бути нехай 50 відсотків української класики і 30 відсотків сучасної драматургії. І тоді театри самі почнуть шукати авторів.

Ринку ж книжкового, як такого, немає. Видавництва не платять належних гонорарів авторам, а платять копійки, і автори не мають стимулу працювати. Але такі конкурси як «Коронація слова» чи «Смолоскип» показують, що письменники все одно пишуть, не маючи великих надій на успіх. У нас з’явилися українські детективи і  фантастика – це дуже добре. Також масова література. Навіть україномовна порнографія – це теж добре, бо на все є свій читач. Якщо в культурі нема якогось сегменту, то він відразу заповнюється чужоземним. Добре, якщо це українські переклади. Але, зазвичай, це низькопробні російські, або російська література.

А українська сучасна література розвивається і, звичайно, є конкуренція, як і в усіх сферах. Ми змагаємося за читача, за доступ до ресурсів, до видавництв і т.д.