Таємниці Наталії Фаліон: «Не треба нам погрожувати! Ми не варвари і не бандити!»

У четвер, 10 квітня, «Лісапетний батальйон» на чолі із Наталією Фаліон дислокувався в Рівному. Почути чарівних хмельничанок зібралося кілька сотень рівнян. Чи не вперше за цих складних чотири місяці з вуст жителів Рівного не сходила двогодинна посмішка.

Після насиченого концерту наш сайт мав нагоду поспілкуватись із запальною пані Наталією.

Вітаємо Вас, пані Наталіє, у Рівному. Скажіть, будь ласка, скільки міст України охопить ваш тур і де буде наступний пункт дислокації «Батальйону»?

-       Найближчим часом збираємось у Тернопіль, 22 квітня. У травні будемо в Черкасах, Полтаві, Запоріжжі, Кременчуці, Миргороді,Шепетівці, Вінниці, Хмельницькому – це те, що найближчим часом. Далеко не забігаю, бо в час, який ми живемо, часто щось переноситься, не складається. Сподіваюсь, що в нас буде мир і спокій, і наші концерти не будуть переносити. Дуже люблю подорожувати. Рівне трішки знаю. Не стільки саме місто, як людей. Так склалось, що я забавляю людей і роблю це з величезним задоволенням не один рік. Це місто дуже гарне, особливе, з гарними людьми та традиціями і з теплим залом. У цей час ризиковано виїжджати з концертами, бо люди напружені, можуть сказати, що не час для розваги. Але я переконана, що посміхатися потрібно завжди. На світ потрібно дивитись веселими очима. Це моє кредо.

Ваш концерт у Рівному і наступний, в Тернополі, мають благодійний характер. Подальші концерти теж благодійні?

-       Кошти, зібрані в Рівному ми плануємо віддати на будівництво храму. В Тернополі ж збиратимемо гроші для української армії. Ми не маємо на меті заробити якісь кошти. Вони йдуть у нас на кліпи, костюми, фонограми, свята. Хочу, щоб храм, який будемо відкривати, був особливим. Щоби діти звикали туди ходити. Хоча я не є такою глибоко віруючою людиною, але дуже хочу, щоб наші душі потягнулися до сокровенного, щоби прокинулася віра. Я докладаюсь до того як можу, це моє покликання.

В одному із своїх інтерв’ю влітку Ви сказали, що до осені храм стоятиме. Будівництво вже завершене?

-  До осені він таки був збудований. Ми виконали першу частину програми. Зараз ми вже викопали криницю. Сподіваюсь, до Великодня зробимо загорожу. Різбярі вже роблять нам іконостас. Він має бути дуже гарним. Всі священики з нашої округи нам заздрять, адже саме в нашому храмі має бути все має бути особливе, найкраще.

Тобто ви встигнете додекорувати храм, щоби охрестити свого онука?

-  В мене ще буде багато онуків. Але скажу по-секрету, ми, діти радянської доби, будемо вінчатися із своїми чоловіками в храмі на відкритті. Ми ж не вінчані, так як багато українців, тому хочемо зробити це у своєму храмі. Отак ми задумували. А все, що я задумувала у своєму житті, воно справджувалося.

Я називаю цей храм своїм. Навіть один із колоколів називатиметься «Наталія», буде іменним.

Ваш останній кліп присвячений подіям, які відбулися в країні. Скажіть, чи була Наталія Фаліон та учасниці гурту на Майдані?

-  Була. Я не стояла на барикадах. Я приходила, дивилася. У мене діти живуть в Києві і я туди часто приїжджаю. Я була перед кривавими подіями і після них. Бачила оті гори, сотні тисяч квітів, які не встигають в’янути. Явище дуже зворушливе. Тут байдужих просто немає людей.

Ми собі навіть в страшному сні не могли уявити, що нам в житті доведеться пережити таке. Але це сталося. І цього не можливо забути. Ми побачили смерть в мирний час. У розвиненій державі, здавалось. Все, ми вже пройшли ту межу, де воювали за території. Моє покоління шоковане, ми не очікували такої ситуації, але ми вміємо зібратись і знаємо, що потрібно робити, коли буде потрібна наша допомога. І в цьому кліпі я хотіла це показати. Він не має однозначного сприйняття. Хтось бачить  в ньому заклик до війни, а хтось бачить те, що бачу я, – любов до рідної хати і своєї сім’ї. Ми хочемо миру, щедрого урожаю, сонця, а не війни. Єдина, неподільна держава, до якої ми звикли. І не треба нам погрожувати, робити з нас варварів і бандитів! Ми не такі. Але як треба буде захистити свою хату – ми це зробимо!

Наталія Фаліон – матір трьох дітей. Вони всі закінчили КНУКіМі. Теж співають?

-  Трьох! (сміється) Вони співають, пишуть пісні. У мене в старшого сина більше 
100 (!) пісень. До речі, пісня «Сама файна» - це його текст. Знаменитий «Лісапед» - його приспів. Навіть рядки «Come on, come on, мій «Лісапетний батальйон» - це його фраза. Він мені її підказав, а я вже взяла її на озброєння. Він прекрасно грає на гітарі. Працює в одному з великих агентств шоу-бізнесу. Середній син теж працює в аналогічному агентстві. Хороший організатор. До речі, він по всій Україні їздить. Ведуть великі програми на різних майданах. Дочка в мене тамадує, грає на гітарі. Але в неї ще зовсім маленьке друге дитя. Лише місяць нашому Макарчику. Щойно його охрестили у Видубицькому монастирі, де хрестилися всі князі київські і мої внуки там хрещені. Я дуже тішуся, що в мене п’ять внуків на сьогодні. У мене перспектива, бо середній син ще не жонатий, тому я п’ять разів бабуся і це ще не кінець.

Михайло Поплавський, ректор того ж університету, – Ваш колишній одногрупник. Зараз підтримуєте зв’язок?

-          Так, щоби дзвонили один до другого і казали «Здраствуй», ми цього не робимо. Але коли я була в Києві, заходила в університет, я дуже люблю це робити. Ностальгія за отими молодими роками, людьми, з якими пройшли саме студентські часи. Тоді спілкувалися, пили каву. Мої діти вивчилися завдяки Михайлу Михайловичу. Він їх пригрів. Вони стали такими за допомогою його (наголошує) унівеститету. Я кажу «його», бо то справді вклав у той університет усього себе. Поважаю його. І зустрінемося ми всі навіть цього року. Тому що у нас буде ювілей – 35 років, як ми закінчили інститут.

Пісня, якій Ви завдячуєте своєю популярністю – «Лісапед, мій лісапед», «вибухнула» саме через виконавиць із Чернігова. Як Ви до цього поставились? Чи зустрічались із чернігівським колективом «Чиста криниця»?

-          Ця пісня вперше прозвучала у 2006 році на «Мелодії двох сердець». Ми заспівали її, це зняло телебачення і ця пісня на УТ-1 була показана. Із того часу люди взяли її на озброєння. Ми просто не знали, що вона вже стала популярною, що її вже всі співають. Мене ніколи не душила жаба. Хоча мені казали: «Як?! Ваша пісня прозвучала не у вашому виконанні і набрала таких рейтингів!». Створювались цілі клуби фанатів і захисників. Я до цього відношусь дуже легко. Ніколи не шкодувала свого таланту. Навіщо та пісня, якщо вона лежатиме в скрині? Як так вийшло, що вона полюбилась, та я тільки тішусь. Головне, щоб вона жила. Ми навіть разом співали із чернігівськими виконавицями. Була телевізійна програма на ТРК Україна «Говорить Україна», де ми разом виконали «Лісапед». І нормально я до них ставлюсь – разом сиділи, цілувались, обіймались.

До речі, зараз їдемо в Київ, де ансамбль «Берегиня», що бере участь в «Україна має талант-6», має з нами зустрітись, бо вони заявили, що вони не гірші нас.Тому має бути таке невелике телевізійне змаганнячко. Я вже так багато таємниць вам розказала! (сміється)

Розкажіть, як і в кого зародилася ідея поїхати на кастинг шоу «Україна має талант-5»?

-          В СТБ зародилась ідея. Я не хотіла і не мріяла. Не люблю я конкурси, бо іти на конкурс – це означає, що хтось повинен перемогти. Особливої радості я від того не відчуваю. Хай перемагають молоді. Вони повинні пробиватися в люди. Тому я не хотіла йти. Вони самі запросили, бо в «ютубі» з’явилась «Забава», а саме так ми називались, в нас вже було до мільйона переглядів. Нас вже всі знали. Вони довго просили і мені просто стало не зручно перед глядачами, ніби я гордовита чи чогось боюся. Тому це вирішилось за один вечір і на ранок я поїхала. Деякі наші учасники наздоганяли нас в Києві з Польщі, бо вони там виступали.

Що змінилось після перемоги в конкурсі? Які новини?

-          Визнання – це мрія кожного артиста. Ми вперше за цей рік маємо сольні концерти. Філармонії, театри – раніше цього не було. Тепер можемо дати сольну програму. І не тільки  з Миколою Янченком, хоча я обожнюю працювати з ним. Маємо можливість трішки відпочити за той період, коли працює він. А це важливо, бо нам не по 16 років, стомлюємось на сцені. Так ми стали концертними.

Нас дуже впізнають, через хмельницький базар просто неможливо пройти. В Хмельницьку в мене пройшло вже 5 концертів при повному аншлазі. Ми не можемо опускати планку. Півроку у нас був період певного такого «застою», я ніколи так довго не мовчала. Але вже є нові напрацювання: 36 пісень на двох дисках «Машина – звір і баба - грім», «Сама файна». Щоби самодіяльний колектив мав два (!) випущених дисків – це просто мрія.

У мене за цей рік народилося двоє внуків: Ванька (5 місяців) і Макар (1 місяць) – це велика радість. Ганька дуже хворіла, практично всю осінь не виступала, була велика проблема з серцем. Але знову ж з допомогою Миколи Янченка вона стала на ноги. Молодиці трохи порозпродували господарства. У Марійки здохла корова, поки ми на СТБ були, чоловік не догледів. Наврочили (жартує). Надія розлучилась з чоловіком. Не всі адекватно сприймають популярність, шанувальників.

Три слова англійською Ви вже вивчили. І таке закляте питання, яке хвилює всіх шанувальників «Лісапетного батальйону», коли ж «Євробачення»?

-          (сміється). Ой… «Євробачення» - це, звичайно, гарно, але бомба двічі не падає в одну воронку. Вже були «Бурановские бабушки» і для Європи цього достатньо. Це жарт. Щось такого для Європи особливого я не думаю, що ми можемо показати. Вона вже все бачила. А просто дублювати, навіть з іншою піснею, не думаю, що це варто. Я люблю малювати якісь нереалістичні перспективи, бо ми – артисти, і всі ті жарти народжуються часом одразу на сцені.

Пані Наталіє, Ви є автором практично всіх пісень «Лісапетного батальйону». Як багато у Вашому арсеналі серйозних пісень?

-          Такі пісні є. Я 20 (!) років керую колективом. І за ці 20 років ми переспівали десятки, а може і сотні пісень, мабуть, всі народні, які тільки є. Бо я вважаю, що народна пісня – це основа. І сама пишу. До речі, пісня «Жасмин», що є в моєму альбомі, присвячена моїм батькам. Є в мене і присвячена народним героям «УПА», яку я писала на конкурс «Як зайшло криваве сонце». Є також «Мелодія дитинства» - лірична пісня про юність, любов до рідної землі, села. Їх небагато. Ми співаємо і пісні на слова Шевченка: «Туман долиною», «У перетику ходила». Звичайно треба співати все. Але в когось це може вийти краще. Ми звичайні сільські молодиці, далеко не ідеальні, тембрально не так підібрані, чи голоси якісь не такі, але ми – сім’я. Мені казав син моєї подруги: «Тьотя, почему ты говоришь так, как дядя?» (сміється). Я ніколи не вважала, що у мене гарні голосові дані. Але в нас є харизма, безпосередність, щось близьке для кожного. Ми робили так, як нам підказувало серце, і не помилились. Ми зайняли нішу в шоу-бізнесі, саме такий пласт, – село – на це і розраховували. В них не було своїх героїв. Вони бачили тих гламурних зірок з тисячними статками і їм захотілось чогось простого. Вони знайшли це в нас. Просто якесь Боже проведіння вивело нас на алею слави.

Під час передвиборчої кампанії Володимира Литвина Ви їздили з ним зі своєю програмою. Навіть співали у Верховній Раді. Зараз буде наступна передвиборча кампанія. Чи є якісь запрошення?

-          Немає ще запрошень. А з Литвином ми дружимо дуже давно. Багато з ним спілкувались, дуже розумна, жартівлива людина. У нього стільки анекдотів! Ми не дивимось на нього, як на політика. У нашому музеї є предмети, які показують нашу з ним дружбу. А загалом знайомі з багатьма політиками. Абсолютно не на виборчій стежці з ними познайомились, а просто в житті: Людмила Супрун, бували в її селі. Прекрасні відносини з головами райдержадміністрацій міста Києва. Вони приїжджали до мене в село. Вони на таких машинах прибували, що нам навіть не снилося, всі були у захваті.

Після останніх подій деякі зірки говорили навіть про майбутнє президентство. Чи не виникала така думка у Вас? Можливо, Наталія Фаліон – саме та жінка-президент, яку нам пророкували стільки років?

-          Ні. Я дуже добра. (сміється) Президент має бути жорстким, я вважаю. Ми не доросли ще до аж такої європейської демократії. Нам ще багато треба вчитися і працювати, щоб стати справжньою європейською державою. Мені вручили нагороду в Києві на Майдані. Там вручали відзнаку жінкам, які мають рівні з чоловіками лідерські якості і внесли якийсь свій патріотичний вклад у цей революційний період. І я дуже горджуся, що нас нагородили за нашу пісню «Давай, баби, давай!». Разом зі мною там ще Руслана Лижичко, Ольга Богомолець,  Жіноча сотня ім. О.Кобилянської і організатори фотовиставки «Жінки Майдану». «Ґендерна рівновага. Весна - 2014» - моя остання нагорода, якою я дуже пишаюся.

Що може порадити нашим читачам у цей складний період така усміхнена і завжди весела Наталія Фаліон, щоби всі стали такими ж?

-          Ви знаєте, я, коли прокидаюсь, кажу собі: «Боже, Наталко! Ти – найкраща! Ти – найвеселіша, найрозумніша, найщасливіша. Гарний сьогодні буде день!». Дивлюся у вікно, посміхаюся, – і так воно і є. Оптимізму, віри, терпіння, любові. Люби людей – і ти все зможеш. Я колись прочитала цей вислів, ще коли була школяркою, і притримуюсь цього правила все життя. Усміхайтесь людям, бажайте їм добра і воно повернеться сторицею. Дивіться на світ усміхненими очима і навіть найбільша біда не буде такою значною.

Статтю про концерт читайте тут: http://www.0362.ua/news/514656