Сталь гартувалася на Рівненщині, а ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося

Але, відвідавши літературно-меморіальний музей, що діє в селі (на фото), вдалося дещо пролити світло на «білі плями» в біографії «легендарного Павки».

Як розповіла завідуюча сектору музею Світлана Шокун, він був створений у 15-ту річницю смерті Миколи Островського, і розташований у тому ж самому будинку, де свого часу проживала родина Островських. Звісно, перед тим приміщення було реставроване. У радянський період до Вілії, на малу батьківщину Миколи Островського, приїздило дуже багато екскурсій з усіх куточків неосяжного Союзу, а зараз сюди доїжджають поодинокі відвідувачі та влітку зрідка екскурсії з оздоровчого табору «Корчагінець».
Але хто цікавиться історією краю та хоче дізнатися про людей, які його прославили, почерпнути інформації в музеї можна доволі багато.

Зокрема, для багатьох стане відкриттям той факт, що родина Островських не має пролетарського коріння, про яке постійно говорилося у радянські часи. Розвінчати цей міф допоможуть, фотографії, розміщені на стендах музею. Зі світлин дивляться красиво і акуратно вдягнені члени сім’ї. Вдивляючись у їхні обличчя, розумієш, що це інтелігентна, культурна сім’я, а зовсім не простолюдини-бідняки.

Перші згадки про перебування родини Островських у селі Вілія зафіксовані в церковній сповідальній книзі від 1848 року. У ній зазначено, що таїнство сповіді здійснили Іван Васильович Островський (дід Миколи), його дружина та син Володимир. Дід був учасником героїчної оборони Севастополя у 1854-1855 рр. Батько письменника – Олексій Іванович – дуже рано, у 19-річному віці, одружившись з Іулітою Бондарчук, теж відразу відбув на військову службу. Був учасником російсько-турецької війни, пішов у відставку в званні унтер-офіцера, нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Відомо, що його дружина померла в 40-річному віці від холери і похована на сільському кладовищі. Там же спочивають і її батьки.

У 1895 році Олексій Іванович одружився вдруге з Ольгою Йосипівною Заєць, з родини чеських переселенців. Була освіченою жінкою, знала шість мов, писала вірші. Саме від матері Миколі передалися приваблива зовнішність та чорні очі.

У сім’ї Олексія та Ольги Островських народилося шестеро дітей. Правда, дві молодші сестри Миколи померли в молодому віці, вони поховані на Вілійському кладовищі, де покояться також і батьки Ольги Йосипівни. Побувавши на кладовищі, помітила, що могили родичів Островського відрізняються від інших: на них усіх лежать кам’яні плити, напис на яких свідчить, що виготовлені вони коштом Олексія Івановича. Така справа потребувала неабияких грошей, а тому люди без достатку зробити цього просто не могли.

Старожили села стверджують, що родина мала корчму, яка стояла на краю села, а також чайну в центрі Вілії. Зокрема, чайна розміщувалася у тому ж будинку, де й проживала сім’я Островських: у правій половині було жиле приміщення, а в лівій, за згадками жительки села Єфросинії Бондарчук, Ольга Йосипівна продавала чай, булочки та смажену рибу. Оскільки заклад розташовувався поблизу церкви, продавати горілку тут заборонялося. Хоча алкоголю в селі було вдосталь, адже у Вілії був винокурний завод, що давав «16,428 відра горілки сорокаградусної річно» і належав члену Державної думи, відомому російському акушеру-гінекологу Георгієві Рейну. У деяких документах зазначено, що Олексій Іванович Островський працював «сидельщиком казенной Вилийской винной лавки», яку утримував до 1907 року. Напевне, власник корчми і «сидельщик винной лавки» – це одна й та сама посада, тільки для жителів села слово «корчма» зрозуміліше і ближче. Стверджують, що Олексій Іванович практично не брав участі у вихованні дітей, а згодом узагалі залишив сім’ю. Він був азартним гравцем у карти і, програвши велику суму грошей, залишив родину без засобів для існування. У 1912 році Ользі Йосипівні довелося залишити будинок, який був куплений у борг. Вона забрала дітей і перебралася до родичів: спочатку – в село Оженин Острозького району, а згодом у Шепетівку.

Виявляється, Микола Островський, який народився 29 вересня 1904 року, проживав у Вілії лише вісім років. Документів про те, що він навчався у місцевій церковно-приходській школі, не виявлено, хоча збереглися спогади жителя села Олексія Степанця, в яких він стверджує, що навчався разом із Миколою в одному класі. Саме за його словами у Вілійському музеї створено класний куточок.