Рівне проводить одразу двох своїх Захисників

Сьогодні на майдані Незалежності жителі Рівненської громади прощалися одразу з двома захисниками, які віддали своє життя за нашу свободу.

Про це повідомили на сторінці міської ради.

Один з них це Дмитро Єфіменко. Він народився у місті Пологи на Запоріжжі. Закінчив місцеву школу, а за тим - Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем математики та інформатики у рідному місті.

Раптово та болісно увірвався у його життя 2014 рік...

"Дмитро завжди відстоював справедливість, тому у 2014-му пішов добровольцем, аби захищати рідних людей, місто, країну під час проведення антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції", відзнакою "За оборону Маріуполя", - розповідає дружина Героя Оксана.

Після повернення Дмитро налагоджував мирне життя, повернувся на роботу вчителя математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок. 

"Він був надзвичайно добрим, люблячим татом, чоловіком, братом, сином... Він оберігав нас від усього, поряд з ним ми відчували себе насправді наче за кам'яною стіною," - продовжує Оксана.

Та вже 24 лютого усе змінилося... Щойно пролунав заклик Президента України до резервістів, Дмитро зібрав речі та знову став на захист Батьківщини.

"І після початку війни, і раніше Дмитро говорив про росіян прямо: "Якщо не ми підемо проти, то вони прийдуть сюди. А цього не можна допускати," - каже жінка.

Його ж рідне місто та сім'я опинилися у небезпеці.

"Упродовж місяця ми жили в окупації. Дмитро постійно повторював, щоб ми виїжджали, щоб не лишалися там... На початку квітня ми з донечками приїхали у Рівне, адже тут є рідня, я сама з Рівненщини..." - розповідає дружина Героя.

Після переїзду кожен з подружжя зайняв свій фронт - Дмитро воював на Донеччині, а Оксана з перших днів і досі волонтерить в обласному штабі.

Та окрім рідного дому, ворог забрав у сім'ї значно більше. 38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня у Бахмутському районі Донеччини...

Інший - Микола Сірук. Він народився у Рівному, закінчив 11 школу, а за тим продовжив навчання у коледжі, де здобув фах лаборанта хімічних досліджень.

Веселий, добрий, спортивний юнак пройшов службу в армії у Кропивницькому. А коли повернувся додому, працював у рідному місті та за кордоном. Саме там на чужій землі його застала новина про початок повномасштабного вторгення росії у нашу країну. Без вагань Микола вже на третій день повернувся додому. А згодом був призваний захищати рідну землю.

"Хто, як не я" - говорив він рідним, коли став пліч-о-пліч з побратимами на захист України. Щирий патріот любив своїх рідних та Батьківщину понад усе.

"Він дуже хотів служити в АЗОВі. Дуже радів, коли все ж туди потрапив, був там серед своїх," - пригадує сестра Героя Вікторія.

Микола відчував себе на своєму місці, мужньо виконував свій обов'язок захисника України.

Вони вже поверталися із завдання, коли потрапили під обстріл. Із численними пораненнями його доставили у лікарню,  але врятувати життя Героя, на жаль, не вдалося...

25-річний Микола Сірук помер від отриманих поранень 19 січня...

Сестра Героя пригадує його останні слова, сказані побратимам: "Нехай наші азовці прочитають молитву, яку ми читали щоранку. А на моїй могилі повісять прапор України та АЗОВу."

Поховають хлопців на кладовищі "Нове"...