Рівне знову проводить свого Героя

Сьогодні на майдані Незалежності відбулося прощання із 49-річним сержантом Олександром Ковальчуком.

Герой загинув 28 грудня 2022 року під час відбиття штурмових дій противника в районі міста Соледар на Донеччині.

Сумну новину повідомили на сторінці міської ради.

Олександр Ковальчук народився у Рівному, закінчив 8 школу, музичну школу, де грав на трубі в оркестрі. А за тим вступив до Державної льотної академії України у місті Кіровоград (нині Кропивницький). Тут займався рукопашним боєм, брав участь у численних змаганнях, здобув фах інженера з обслуговування повітряного руху.

“Це був час розпаду Радянського Союзу, тож перед випускниками стояв вибір на вірність якій країні присягати — Росії чи вже незалежній Україні. Саша вибрав незалежну Україну — і присягнув на вірність саме нашій державі. Але потім фактично лишився без роботи на відміну від тих, хто пішов за Росією. Проте він не опускав руки,” - розповідає дружина Героя Людмила. 

Складні часи вимагали рішень, тож Олександр разом із товаришем винайняли контейнер на ринку та розпочали торгівлю. А згодом чоловік, який мав технічний склад розуму, опанував ще й роботу з проведення ремонтів. Особливо гарно виходило в нього вправлятися з плиткою, а за тим і гіпсом.

“Він дуже ревно ставився до роботи, все мало бути чітко, точно. Інструменти — тільки свої, до того ж якісні, отаким був,” - продовжує дружина.

Іще на початку антитерористичної операції на Сході нашої країни, Олександр був готовий взяти до рук зброю. Служив іще в радянській армії, де отримав звання сержанта. Та патріотизм спонукав захищати саме ту країну, на вірність якій присягав.

“Ми заледве його вмовили, аби залишився вдома. Але у лютому дав зрозуміти, що буде інакше... Вже на другий день після початку війни покинув роботу на Волині, і пішов у військкомат. Там же тисячі чоловіків було, то навіть не один день ходив, але таки добився свого. Казав: “Я під жіночою спідницею сидіти не буду! Ви мене не вговорите! Чи треба дочекатися, щоб вас, як у Бучі, за коси з дому витягли?” - пригадує Людмила.

Олександр з Людмилою прожили разом 20 років. Він — надзвичайно добрий та щирий, людина слова і витримки, дбав про своїх дівчат.

“Настя — моя донька від першого шлюбу, ми з Сашою разом відколи їй сім років. Вважав її своєю донечкою, дуже любив. Якщо Насті треба на гуртки, чи уроки допомогти зробити — я завжди була спокійна, бо вони це робили разом. А нещодавно у нас онучка народилася — їй усього рік і сім місяців. Саша так радів... Коли пішов на війну, жартував, що не може загинути, бо ж іще внучку заміж хоче видати... Знаєте, ми за всі роки слова поганого один на одного не сказали, і досі могли гуляти, тримаючись за руки... Таких, як він, одинці на цьому світі...” - розповідає дружина Героя.

Поховають його на кладовищі “Нове”...