Читання для душі: як добро повертається сторицею

Доброго ранку, — сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той злякано підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє — дороге пальто та доглянуті руки самі говорили за себе. Спочатку чоловік вирішив, що вона знущається з нього, як і багато інших, які щодня проходять повз нього.

 — Дайте мені спокій, — з люттю промовив він. На його подив, жінка не зрушила з місця. Вона посміхнулася, оголивши рівну низку білих красивих зубів.

 - Ви голодні? — спитала вона.

 - Ні, - відповів він, усміхнувшись. — Я щойно пообідав із президентом. Ідіть уже, куди йшли!

 Посмішка жінки стала ще ширшою. Раптом він відчув її руку на руці.

 — Що ви робите, леді? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!

 Поруч чергував поліцейський, який, почувши крики, наблизився.

 — Якісь проблеми, мем? - спитав він.

 — Ні, що ви, офіцере, — відповіла вона. — Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Чи не допоможете мені?

 Офіцер спантеличено почухав потилицю.

 — Це ж старий Джек. Він живе на цій вулиці протягом кількох років. Що вам потрібно від нього?

 — Бачите кафетерій неподалік? — спитала вона. — Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати.

 — Ви збожеволіли, леді! — безпритульний опирався щосили. - Я не хочу йти туди!

 Раптом він відчув, як сильна рука офіцера підхопила його з іншого боку та підняла з землі.

 — Відпустіть мене, офіцере! Я нічого не зробив.

 — Вона хоче допомогти, Джеку, — відповів офіцер. — Не сперечайся з нею.

 Нарешті, не без зусиль, жінка та офіцер поліції відвели Джека в кафе та посадили за столик у кутку.

 Було пізнього ранку, сніданок уже минув, а час обіду ще не настав, тому людей було мало. Менеджер відразу підійшов до їхнього столика.

 — Що тут діється, офіцере? - спитав він. — Що це все означає, ця людина в біді?

 — Ця леді привела його сюди, щоб пригостити ланчем, — відповів поліцейський.

 - НЕ тут! — роздратовано відповів менеджер, — присутність таких людей шкодить бізнесу.

 Старина Джек усміхнувся беззубою посмішкою:

 — Бачите, леді, я ж вам казав. Тепер, відпустіть мене, будь ласка!

 Жінка повернулася до працівника кафе:

 — Сер, ви знаєте «Едді і Ко», банківську фірму далі вулицею?

 — Звичайно, — відповів той, — вони проводять свої щотижневі збори в одному з наших бенкетних залів.

 — О, і ви, мабуть, маєте непогану виручку із цих зустрічей?

 — А вам що?

 — Вибачте, сер, я Пенелопа Едді, президент та головний виконавчий директор компанії.

 — О, тільки й зміг вимовити шокований менеджер.

 Жінка знову посміхнулася:

 — Я думаю, це змінює ситуацію, чи не так? — Вона глянула на поліцейського, який щосили намагався не розсміятися. — Хочете приєднатися до нас на чашку кави та ланч, офіцер?

 - Ні, дякую, мем, - відповів він, - я на службі.

 — Тоді, може, чашку кави з собою?

 - Так мем. Було б дуже

   благородно з вашого боку.

 Менеджер прийшов до тями і швидко промовив:

 — Ваша кава зараз буде готова, офіцере.

 Офіцер обернувся до жінки:

 — Спритно ви його поставили на місце.

 - Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але маю інші причини.

 Вона присіла за столик навпроти збентеженого волоцюги і пильно подивилася йому в очі:

 - Джеку, ви пам'ятаєте мене?

 Старина Джек уважно вивчав поглядом кілька хвилин.

 - Ну, ви виглядаєте знайомо.

 — Я трохи старша зараз. І точно повніше, ніж у дні моєї юності, коли ви працювали тут. Якось я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі.

 - Ви, мем? — Офіцер, що стояв поруч, не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така шикарна жінка колись могла виглядати інакше.

 — Я тоді тільки-но закінчила коледж, — продовжила розповідь жінка, — приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили зі орендованої квартири. Був лютий, стояв страшний мороз, мені не було куди піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися.

 Обличчя Джека раптом осяяла широка посмішка.

 - Тепер я згадав! — скрикнув він, — я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна тут попрацювати в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.

 — Саме так, — відповіла жінка, — потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був у меню, почастували гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене будуть у вас неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали гроші в касу за мій ланч.

 — То ви розпочали свій бізнес? — нетерпляче запитав старий Джек.

 — Я влаштувалася на роботу наступного дня. Я сама прокладалася собі шлях до успішного життя. Зрештою, я почала свій власний бізнес і, з Божою допомогою, він став рости і процвітати. — Вона відкрила сумочку та дістала візитну картку:

 — Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви відвідали містера Лайонса. Він директор із персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде вам відповідну роботу в офісі. - Вона посміхнулася:

 — Думаю, що він навіть зможе дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не встанете на ноги. І запам'ятайте, якщо вам коли-небудь щось знадобиться, мої двері завжди відчинені для вас.

 - Спасибі вам!  — по щоках бродяги текли сльози. — Як я можу віддячити вам?

 - Не дякуйте мені, - відповіла жінка, - Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!

 Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їхній шлях розійшлися.

 — Спасибі за вашу допомогу, офіцере.

 - Навпаки, мем, - відповів він, - завдяки вам я побачив сьогодні чудо, я ніколи не забуду цього.  І… дякую за каву!

 Що посієш те й пожнеш…