Понад чотири місяці ринку землі на Рівненщині: основні цифри та що про продаж землі думають люди

Станом на жовтень, за інформацією ОДА, в нашій області уклали 650 договорів купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею понад 480 гектарів на суму близько 14 мільйонів гривень. Такі результати ринку землі озвучив заступник голови ОДА Ігор Тимошенко під час онлайн брифінгу.

За словами експертів, середня вартість 1 га землі сільськогосподарського призначення на Рівненщині складає 29,8 тисяч гривень.

Серед перспектив, що матиме реалізація земельної реформи для аграрного комплексу, кажуть чиновники, є більш продуктивне використання землі, оскільки фермери без остраху вкладатимуть кошти у власну землю (закуплятимуть техніку, інвестуватимуть в розробку і покращення земель, використовуватимуть нові технології), а також більше можливостей та гарантій довгострокових інвестицій в галузях тваринництва, овочівництва, садівництва, ягідництва, поглибленої переробки власно вирощеної продукції.

Крім того, фермери матимуть пільгове право викупити земельні ділянки з права постійного користування і довічного успадкованого володіння. Також землю можна заставляти для отримання дешевих кредитів. А ще серед безперечних переваг земельної реформи – зменшення можливості рейдерства землі.

За словами Віцепрезидента Нотаріальної палати України Інни Бернацької, в Україні працює більше 6,5 тисяч нотаріусів, а в Рівненській області – близько 150. Кожен нотаріус може посвідчувати договори відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На ринку землі нотаріуси працюють не тільки у сфері вчинення нотаріальних дій посвідчення угод, але як і державні реєстратори прав оренди, обтяжень, переважного права, наміру та інших обтяжень, які були запроваджені земельним кодексом.

«Середня оцінка, тобто вартість земельної ділянки – паю 72 тисячі гривень. Прогнозуємо, що в наступні 100 днів ринку землі активізується процедурне посвідчення договорів. Люди весь цей час консультуються, готують пакет документів і підбирають для себе найбільш індивідуальну і зручну процедуру», – зазначила Людмила Бернацька.

Таке бачення ситуації у місцевої влади, експертів з земельних відносин, правознавців. А що ж думають про продаж землі звичайні рівненчани – потенційні продавці та покупці землі?

Аграрії ж краю, з якими вдалося поспілкуватися, від малих фермерів і до великих компаній, готуються до нових витрат і до викликів, пов’язаних з можливим перерозподілом аграрних земель. Наразі ж ціни на землю в Україні коливаються від 1 тисячі доларів до 2,5 тисячі доларів за гектар, залежно від регіону. Супутні витрати досить значні і лягають переважно на плечі покупця.

Між тим, селяни-власники паїв здебільшого не поспішають їх продавати, адже, за прогнозами, земля в Україні дорожчатиме. Одначе, далеко не всі керівники сільгосппідприємств готові публічно озвучувати свою позицію щодо продажу землі. Зокрема один фермер сказав, що «дуже не проти купувати землю у своїх пайовиків, бо ціна на землю нині рекордно низька, а для порівняння з Європою, то там вона оцінюється у десятки тисяч доларів». Зате його пайовики налаштовані не дуже позитивно. Безперечно, є ті, хто продати землю не хоче. Адже вигідніше щороку отримувати плату за пай грошима чи збіжжям. А крім того, чимало пайовиків заявляють, що «ті фермери вже все позахоплюють».

Олексій Михайлович, вчитель-пенсіонер з Рівненського району:

– Дуже часто нині обговорюють закон про продаж землі, який увійшов в дію 1 липня... У зв’язку з цим постійно приходять на думку слова Тараса Шевченка: «За шмат гнилої ковбаси, у нього батька попроси і він віддасть». Звісно ж, фраза «продати землю» звучить так само цинічно, страшно і безглуздо, як і «продати матір». Хіба ні?

Ганна, село Мости, Здолбунівщина:

– Я пенсіонерка, тримаю корову і возила до карантину на базар молочну продукцію. З одного боку містяни «пхикають» і скаржаться, що молоко в нас дороге. Диванні ж «філософи» постійно твердять, що, мовляв, на селі зменшилося поголів’я великої рогатої худоби, молока свого у нас обмаль, купуємо закордонну «хімію»... А скажіть, на милість Божу, де ту корівчину селянин має випасати, коли й кози нема де припнути? Усі землі сільськогосподарського призначення тепер у оренді в великих агрохолдингів. Тепер, якщо й виросла якась травина, то на узбіччях доріг, по краю полів. І то не факт, що там можна пасти худобу, адже для обробітку полів використовують такі отрутохімікати, що коли їх розпилюють, то задихнутися можна! Гинуть бджоли, й худібка хворіє. А уявіть, як все розкуплять, то вже й не потнешся нікуди. Говорять і про приватизацію лісів. В нашій державі що хочеш може бути, раз уже навіть землю розпродуємо. Будемо сидіти по своїх хатах, на своїй землі як індіанці в резерваціях. Думаю, ні до чого доброго цей «розпродаж» не доведе.

Микола, Березнівський район:

– Уже багато років я вкладаю гроші у свій невеличкий сімейний бізнес – вирощую ягоди, використовую для цього паї своїх батьків, дещо взяв в оренду у односельчан. Дня, коли пустять нашу землю-годувальницю з молотка, боюся як вогню. Наші українські люди, вкрай зубожілі і змучені закордонними заробітками, нашою всюдисущою дорожнечею, які не можуть забезпечити собі достойний рівень проживання, зрозуміло, «клюнуть» й на таку ціну, яку нині нам пропонують. А тим олігархам це тільки на руку. Захоплять всю нашу земельку за безцінь й спродадуть іноземцям втридорога, а то й в десятеро дорожче, і, звісно, у валюті. А що робити нам, простим хліборобам, не власникам агрохолдингів? Чи по кишені нам буде придбати землю? Я, звісно, не проти купувати землю, але сам знаю, що надто великі площі «не потягну». Олігархам, такі як я, – не конкуренти.

Сергій з Зарічненщини, котрий також займається ягідництвом, готується до запровадження ринку землі: якщо дехто з його пайовиків захоче продати свої наділи, він робитиме все, щоб викупити їх та зберегти виробництво. Конкуренція з великим аграрним бізнесом буде жорсткою, очікує фермер:

– Я 15 років, починаючи з нуля, працював, вирощував продукцію, щоб заробити на новий трактор, плуг, культиватор, сівалку і так далі… Як я можу конкурувати з людьми, які 30 років грабували країну? Але ми думаємо про те, як зберегти своє землекористування. Якщо й ті нечисленні пайовики, в яких я орендую землю, будуть своє продавати, ми будемо старатися за будь-яких фінансових ситуацій цю землю купити, щоб зберегти своє господарство. Однак, як я знаю, ті пайовики, з якими я співпрацюю, розважливо ставляться до ситуації й торгувати найціннішим не збираються. Однак бачу загальні тенденції. Є в нашому селі специфічний «контингент». «Дочекавшись», як це грубо не звучить, смерті батьків, успадкували паї, і вже сьогодні готові віддати свою землю за будь-яку ціну. Таких, ви ж розумієте, на жаль, чимало. І обдурити таких пайовиків нечистим на руку покупцям нічого не вартує. Хоча, якщо подумати, скільки грошей їм не дай, то вони прогуляють їх за лічені дні. А земля? А вона вже буде не наша і умови нам диктуватиме її новий власник. Так ми, українці, станемо у себе ж вдома як у гостях. Тоді ми пропали. Я все ж вважаю, що землю продавати не треба. На ній не одноразово можна заробити, а постійно отримувати орендну плату. Що на сьогоднішній день за вторговані 50 тисяч купиш? Чого ж цього деякі не розуміють?

Тетяна та Віктор, Здолбунівщина:

– У нас господарство невеличке. Ми зайнялися садівництвом. Вирощуємо, крім яблунь, груш, смородини, агрусу, винограду та інших звичних для наших земель фруктових, ще й різні екзоти: актинидію, лохину, жимолость тощо. Продаємо ягоду й займаємося живцюванням. Охочих придбати саджанці чимало – адже вони вже пристосовані до нашого клімату, й витриваліші ніж в різноманітних інтернет-магазинах і плодорозсадниках. Вирощуємо й квіти на продаж. Отак і крутимося помаленьку. На заробітки не їздимо, й «на дядька» працювати не маємо ні найменшого бажання. Що, ми за день двісті гривень не заробимо? Та набагато більше! Стаж, питаєте? А кому він нині треба? Он державні мужі кажуть, що через 15 років зовсім пенсій не буде. А чи, прости Господи, з нинішнім стресовим життям ми до тих пенсій подоживаємо? Землю для розширення свого саду ми б то хотіли купити, позаяк виходу інакшого нема. Свого часу ми зверталися до сільської ради, щоб нам виділили землю під ведення садівництва. Відповідь нам була: «Землі нема!». А як же закон, котрий гарантує кожному українцю приватизувати до двох гектарів землі? Аби цей закон діяв, то ми родиною могли б отримати 8 гектарів. Але й справді, якщо землі нема, то де вони її візьмуть? Он навіть ще не всі АТОвці поотримували земельні ділянки. На Західній Україні ціна на землю буде значно вищою, ніж деінде, бо земля в нас родюча. То ж купити її, мабуть, у нас не вийде.Не те, що всіляким крупним агрохолдингам... Тож думаємо, що земельку зі своєї власності випускати не треба. Не маєш здоров’я – здай в оренду. Діти з внуками не хочуть працювати? От побачите, років через 10 всі інакшої заспівають, бо з такими тенденціями в державітільки на землі й можна буде вижити. В Європі це вже давно зрозуміли й праця на землі вважається престижною. І саме той, хто має в користуванні землю, заможна людина. Нам до такого рівня, звісно, ще працювати й працювати, вчитися, а не торгувати тим, що за законами совісті й гідності продати не можна.

ДОВІДКОВО: Які документи повинен мати громадянин, який бажає продати земельний пай?

Для продавця треба мати паспорт, ідентифікаційний коді правоустановлюючі документи на землю, тобто, щоб був державний акт на приватну власність або витяг з реєстрів речових прав, і обов’язково мати витяг з державного земельного кадастру. Покупцю ніяких особливих документів збирати не потрібно. Але є застороги. Нотаріус буде перевіряти,чи громадянин має право купити землю, іноземці такого права у нас не мають. Буде процедура перевірки, чи покупець є громадянином України. По-друге, розрахунок обов’язково проводиться у безготівковій формі, тож покупець повинен відкрити в банку рахунок у гривнях.Також нотаріус перевіряє, чи ця людина не володіє землею в Україні, бо діє обмеження – купити можна не більше ста гектарів у одні руки.

Анна ЛЕГКА