Чи "круто" жити в селі на Рівненщині?

Добре там, де нас нема. Чомусь за цим принципом звикли жити багато українців: щодня тисячі з них шукають кращої долі на теренах не нашої землі. Хтось їде за кордон, щоб працювати, хтось – вчитись, а ще хтось – розпочинати власну справу. А європейці вважають, що перспектив більше... в Україні. Тому багато хто з успішних європейських бізнесменів, особливо аграріїв, приїздять до України, беруть землю в оренду і створюють високоприбуткову справу. А чому наші так не вміють? А тому, що навчити нікому. В нас в державі слабка ланка освіти в аграрному напрямку.

– В Україні, багато хто думає, що працювати на землі – не престижно. В Європі бути аграрієм – круто, – запевняє керівник агрохолдингу ТОВ «АГРО-КОНСАЛТ АВ» німець Александер Волтерс, який вирішив працювати в Україні, а саме на Здолбунівщині. – Однак, не всім «світить» стати сильним аграрієм. Чому? Розумієте, там уже все зайняте, кожен клаптик землі обробляється. Так, я міг би у батька в Німеччині працювати, чи агрономом на якомусь підприємстві, але, щоб як шеф, господар – це неможливо. Директором можеш стати, хіба як перед тим років 25 –30 десь агрономом пропрацюєш. А я хотів вже самореалізуватися. От і поїхав в Україну.

Енергійність і ентузіазм молодого німецького хлібороба виявилися сильнішими за усі труднощі – і ТОВ «АГРО-КОНСАЛТ АВ», з кожним роком стає потужнішим. Хоча, каже, спочатку було важко. Перші 300 га землі, вагончик як житло, порожній асфальтований майданчик біля напівзруйнованої колишньої колгоспної контори, незнайома мова, культура, недовіра людей – таким був початок господарювання Алекса Волтерса в селі Озерко колишнього Здолбунівського району. Нині ж тут є найсучасніша сільськогосптехніка, якою обробляють тисячі гектарів. Люди довірили йому свої паї, бо побачили, що працює німець на совість і що вчасно розраховується за оренду земельних наділів. Домогтися хороших врожаїв – це для Александера не лише питання успіху, а й гордості перед батьком, котрий віддав землі вже понад 40 літ праці. Тепер син змагається врожаями з батьком, котрий з діда-прадіда фермер. А в Александера справи йдуть не гірше, іноді й краще, а все тому, що Україну чоловік називає країною «безмежних можливостей». І ними повинні користуватися українці.

– Ви поселилися в Озерку, збудували тут будинок. Ви ж, мабуть, мали можливість поселитися в місті? Сільська молодь масово тікає до мегаполісів. Чому ж ви вирішили стати сільським жителем?

– А я не бачу нічого поганого в тому, щоб жити в селі. У нас, німецьких фермерів, менталітет такий – ми живемо біля тої землі, на якій працюємо. Ви знаєте, Озерко стало мені рідним. Погляньте, яка тут природа, чисте повітря, гарне озеро. В кожному дворі пишні квітники, доглянуті узбіччя. Тож упиваєшся ароматом різного зела... Ввечері засинаєш під дзюркотіння цвіркунів. А які тут світанки! Прокидаєшся не через силу від будильника, а з першим промінням сонця, разом із півнем, – посміхається Алекс. – Тому не хочу жити в місті. Крім того, мені зручніше відразу приступити до роботи. Я не просто обробляю цю землю, я її люблю.

– І все ж таки... Озерко настільки мале село. Є ж більші населені пункти, де більш розвинена інфраструктура, а відтак і життя комфортніше.

– Я родом з німецького села, в якому мешкає усього 52 людини. Озерко, виходить, утричі більше, – сміється Алекс. – А для того, щоб зробити життя у селі комфортнішим, не потрібно, аби було дуже велике населення. Те, що Озерко розташоване трохи збоку, а також наш парк техніки та ангари з зерном, навпаки мені на руку. Ми до трьох годин ночі частенько возимо зерно. А раз у нас таке географічне розташування, то ми не заважаємо шумом транспорту місцевим жителям.

– І все ж. Нещодавно у вас народилася донечка Елла-Вікторія. Ви плануєте жити на Озерку. Тут ні школи, не садочка. Чи планували ви, який же навчальний заклад буде відвідувати ваша донька? Чи, може, ви вважаєте перспективним відкриття садочку чи початкової ланки на Озерку.

– Та ні. Погляньте, в навколишніх селах є школи. В Мізочі, в Бущі, а в Будеражі взагалі нову збудували. Я вважаю, що якщо село невеличке, як Озерко, то будування освітніх закладів не є економічнодоцільним, краще дбати про розвиток тих шкіл і дитсадків, які уже є.

– Не можу не запитати, дехто  з аграріїв пішли до Парламенту. Чи не думали й ви про політику?

– Вважаю, що кожен повинен займатися тією справою, в якій професіонал. Я – профі на землі. А політикою нехай займаються ті, хто в цьому щодень «вариться». Тепер у нас одне завдання – обирати достойних, котрі б вболівали за село, за хліборобів. Ви ж розумієте, що з розвитком сільського господарства розвиватиметься село? От бачите, прийшла моя фірма в Озерко, і багато місцевих та не тільки жителів знайшли у мене роботу. А що я дбаю про заклади культури та освіти, опікуюся іншими сільськими проблемами, то це нормально. Підприємець повинен «підтягувати» те село, в якому працює. Добробут села – запорука успіху й бізнесу. Але у мене правило: я розумію, що у селян мало грошей на той чи інший проект. Я з радістю спонсоруватиму добру справу. Але хочу бачити, що й селяни переймаються тим чи іншим питанням. Не маєш грошей – долучись працею. Збери сміття, підбіли зупинку, та врешті прибери біля свого подвір’я. Ми всі живемо на одній планеті. І повинні думати, що ми залишимо дітям.

Анна ЛЕГКА