Сьогодні перестало битися серце кіборга з Рівненщини Андрія Мельника

Сьогодні перестало битися серце Андрія Мельника, кіборга із Костополя, що п’ять років мужньо боровся за повноцінне життя після поранення на мирній території. Він зумів об’єднати довкола себе багато чудових людей, котрі допомагали під час лікування. Але хвороби, спричинені пораненням, не відступали  й не відступили. Ще п’ять років тому він дав інтерв’ю "Радіо Свобода". У ньому він - живий, налаштований на одужання і сповнений планів...

Як тільки почалась антитерористична операція на Донбасі і було оголошено мобілізацію Андрій Мельник одразу прийшов у військкомат у рідному Костополі Рівненської області і просив відправити його на Донбас, щоб захищати країну. Після кількох таких відвідин пішов у служити.

«Самому мені хотілось піти. Але з такими товаришами, як я був, то можна йти. Треба буде, то ще раз піду в інвалідному візку. А що? В окоп посадили, візок забрали, зброю дали і все – можна воювати», – каже «кіборг».

Андрій служив у 80-й аеромобільній бригаді у Львові, потім його перевели у 81-у десантну-штурмову. Захищав Донецький аеропорт, був і в селі Піски. Певні військові навики, пояснює, що пройшов строкову службу, а ще підготовку на Яворівському полігоні, але все ж більше вчився у самій зоні бойових дій. «Багато побачив нової зброї, був призначений старшим навідником, працював зі зброєю АГС-17 (гранатомет)».

У Донецький аеропорт потрапив наприкінці грудня. Досі найважче і боляче згадувати вбитих побратимів, адже з бригади загинуло багато бійців, частина пропала безвісти. Умови, в яких перебували кіборги, були дуже складні. Розповідає, що спали по черзі 2 години на добу, їли переважно сухі пайки, мали воду, якщо вдавалося їм її доставити.

«Сну не вистачало, хотілось постійно помитись, а так нормально. Найгірше було, коли наша артилерія не працювала – їхні танки бомбили, а наша артилерія мовчала. Не було наказу стріляти. Постійно атакували, а прикриття не було ніякого. В аеропорту не було сильної зброї, лише автомати і кулемети, але з цим проти танків не підеш. Образливо, що не було наших танків. Стільки хлопці тримали цей аеропорт, було багато можливостей прорватись. Але зверху не було наказу, там на верху було, мабуть, інше бачення. Я був у терміналі, то ще якось так, а ось хлопці на вишці, то постійно вона обстрілювалась. Однак хлопці звідти не йшли, хлопці тримались до останнього…Багато всього бачив, але навіть не хочеться пригадувати», – зауважує він.

«На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти»

Андрій наприкінці січня мав їхати на ротацію. За день до від’їзду, з 24 на 25 січня, вже у мирній Костянтинівці був важкопоранений.

«Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України. На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти. Так і вийшло, що залетіла мені куля. Він зараз в СІЗО. Мав бути суд 30 квітня, але в Авдіївці стрілянина і суд перенесли», – зазначає він.

Внаслідок поранення в Андрія Мельника пошкоджені шлунок, кишківник, спинний мозок. Боєць пересувається в інвалідному візку, дуже хоче додому до батьків у Костопіль. Сам старається собі давати раду, але пересуватись без пандусів вдома буде досить складно. «Але там є друзі, вони мені допоможуть. Ноги болять, з хребтом ще проблеми. Є якісь розтяжки на хребті. Ось тільки МРТ зробив»...

Андрій щиро вірив, що стане на ноги. На жаль, цим мріям не судилося стати дійсністю. Сьогодні серце відважного кіборга перестало битися... Співчуваємо усім, хто знав і любив Андрія. Нехай йому буде легко і світло в іншому вимірі, бо герої не вмирають!

Читайте нас в Телеграмі: https://t.me/Rivne0362ua

Підписуйтеся на нашу сторінку у фейсбуці: https://www.facebook.com/rivne0362ua/