Вітаю, шановні читачі. Ми зараз живемо у такий час, коли кожного дня хвилюєшся за рідну людину. У мене є старша сестра і ми одні залишися одна в одної. Справа у тому, що я вже давно як переїхала в Одесу, а моя сестра живе у Рівному. Вона була завжди така бадьора, що я б ніколи не подумала, що вона переїде у пансіонат для літніх людей, скоріше я б перша. Бо вона завжди була здоровішою за мене, активнішою. Але час минає, все змінюється. Сестра часто приїжджала до мене в Одесу. Вона любила подорожувати, море її завжди тягнуло, як магніт... От вона приїде, ми з нею по тихих вуличках гуляємо, на Приморський бульвар обов'язково виходимо. А вона як завжди з натхненням розказує про нові рецепти, які хоче приготувати, або про книжки, які їй до рук потрапили, або фільми, хоч нові, хоч старі. Її енергії можна було тільки позаздрити. І так кілька разів на рік вона їздила – то до мене, то в Карпати, а то й до Києва на якісь курси для людей похилого віку. Оце вже точно – живи та вчись! І не думай ні про який будинок для людей похилого віку…

Але одного разу все змінилося. Пам'ятаю, як вона дзвонила мені після чергової поїздки і каже – щось я, сестричко, втомлююся так сильно. Так, ніби мені сто років… Спочатку ми думали, що це просто втома від постійних поїздок, від того активного способу життя. Тут і молодий позаздрить. Але згодом стало гірше. Вона почала відчувати слабкість, у неї паморочилося в голові часто, навіть ходити стало важко. Лікарі довго не могли зрозуміти, що саме з нею відбувається. І, нарешті, поставили діагноз – хронічна мієлоїдна лейкемія. Серйозна хвороба, яка дуже підкосила мою сестру. Це був шок для нас обох. Та й не тільки для нас – всі знайомі, які знали її такою жвавою, не могли повірити. Це ж все, невдовзі треба буде і догляд за пристарілими у Рівному шукати, бо як вона сама… Я навіть думати про це не могла. Вона ж завжди була як та батарейка – постійно рухалася, жила на повну, ні на мить не зупинялася. А тут раптом все зупинилося. Лікування виснажливе, постійні лікарні, процедури... Це вже була зовсім інша людина. Вона стала слабшою, часто лежала, не мала сил на ті речі, якими колись захоплювалась.

Але, знаєте, тоді попри все, моя сестра не втратила свого духу. Вона, як могла, намагалася триматися. Навіть у пансіонаті для літніх людей Рівного, куди вона згодом переїхала, вона залишилася такою ж доброю і турботливою. Вона почала вишивати, бо це було щось, що можна робити, навіть сидячи чи лежачи. І тепер усі стіни її кімнати прикрашені тими вишивками – як нагадування про те, що, хоч хвороба і змінила її життя, але не забрала її душу. Коли я приїжджаю до неї в Рівне у пансіонат для літніх «Благодать», який знаходиться на вул. Володимира Стельмаха 28А, ми разом сидимо на лавочці в пансіонаті, говоримо про життя, про те що було і про те що буде. Так, вона вже не така активна, як колись, ну бо вік уже ж не той, але її очі досі світяться теплом. І це тепло дає мені сили. Бо вона все одно моя старша сестра, мій приклад. Шкода, що не одразу я знайшла для неї цей будинок для престарілих… Спочатку ж, коли вже питання стало чітко, ми шукали державні будинки для людей похилого віку. Цей заклад – це був той іще жах… Коли ми туди вперше прийшли, я відразу зрозуміла, що це не місце для моєї сестри. Сірі стіни, запах старості, байдужість персоналу – усе це просто тиснуло на мене з першої секунди. Люди сиділи в коридорах, наче тіні, ніби забуті всіма. Я пам'ятаю одну жінку що сиділа біля вікна і дивилася на двір. Вона виглядала такою самотньою, що в мене на очі навернулися сльози, ну реально. Дехто просто мовчки дивився в одну точку, інші мовчки сиділи на лавках, наче чекали чогось, що ніколи не прийде. Один старий чоловік, що сидів неподалік, почав розповідати нам свою історію ніби хотів поділитися хоч частинкою свого життя, щоб не відчувати себе таким забутим. Його слова звучали гірко, але водночас у них було стільки болю і надії. Сестра тоді подивилася на мене і я зрозуміла, що ми повинні знайти щось краще. Може пансіонат для літніх людей у Київській області ну або Львівській.. Але ж рідне місто… Та моя сестра, яка завжди була активною, живою, тут би просто зів'яла. Я бачила як вона сама намагалася не показати своє розчарування але її очі видали усе. Вони втратили свій блиск. Я пам'ятаю, як ми з нею вийшли з того будинку, і вона тихо сказала типу, ні, сестричко, краще вже вдома, ніж ці державні будинки для людей похилого віку… Але ж вдома вона не могла залишатися сама – її стан вимагав постійного догляду. Та і самотність, це теж вбиває… Ми спробували найняти доглядальницю, але це було нелегко, і не всі могли дати їй ту увагу, яку вона заслуговувала. Після того жахливого досвіду я вирішила шукати інші варіанти. До того, як я знайшла ось цей сайт «Благодаті» https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ я натрапила на один будинок для людей похилого віку у Рівненській області і чесно кажучи, це була велика помилка поселити туди сестру… Ми тоді були у великій розгубленості, часу було обмаль і я вирішила ризикнути. Як я знайшла не питайте, щось десь почу ну і звернулась. Думаю ну якщо це приватний пансіонат для літніх людей і ціни вони там ставлять недешеві, то точно все має бути окей. На перший погляд цей заклад виглядав більш-менш пристойно: невеликий будинок, чистий двір, дівчатка які обіцяли що будуть доглядати і підтримувати. Але ж як тільки я поїхала додому, усе змінилося. Я пам'ятаю як приїхала до сестри через тиждень і вже на порозі відчула що щось не так. Вона виглядала виснаженою, зовсім не схожою на себе. Оті дівчатка були байдужими, медсестра на питання відповідала неохоче, а кухня... кухня була просто жахливою! Помиї які вони давали були несмачними і майже холодними. Навіть свиней і тих годують краще, я впевнена… І не те що я була прискіпливою – сестра сама казала мені що їй тут дуже важко, що це не пансіонат для літніх людей, а просто в’язниця... Вона навіть не хотіла розповідати, щоб мене не хвилювати, але я бачила її сумні очі, її тремтячі руки, і розуміла, що вона тут просто гине. Другого разу, коли я приїхала до неї без попередження, побачила, як вона сиділа на своєму ліжку, закутавшись в ковдру і мовчки дивилася на стіну. У її кімнаті було холодно і на підвіконні стояла недопита чашка холодного чаю. Все як у лікарні було, реально. Вона побачила мене і її очі наповнилися сльозами. Я тоді зрозуміла, що більше не можу залишити її в цьому місці. За що такі ціни цей пансіонат для літніх людей виставляє?? Я не можу збагнути. Як би я до них не намагалась достукатися – мене навіть ледве не виганяли з того пансіонату. Коли я почала сваритися з персоналом, питати, чому вони не доглядають за сестрою, мені відповідали байдужим тоном що вони роблять усе що можуть, і що вона «просто так себе почуває». Ну це просто капець.. Того ж дня я забрала її з того будинку для людей похилого віку. Ми повернулися додому і я пообіцяла собі що знайду для неї щось краще, де про неї дійсно будуть піклуватися. І саме тоді я натрапила на «Благодать». Саме тоді, коли просто погуглила «пансіонат для літніх людей Рівне». Не вірила, що у нас є такі хороші заклади, а даремно. Як тільки ми туди приїхали, одразу побачила, що це зовсім інше місце. Так ще й рідному місті! І ще не далеко. І так, тут усе виглядає дуже затишно: великі вікна, квіти, теплі кольори на стінах, сучасний ремонт, завжди тепло, світло є, лікарі є, усі посміхаються, я прям чула сміх, радісний та щирий. Навіть запах був іншим – пахло свіжими квітами і чимось дуже домашнім, ніби ми потрапили в гості до добрих людей, а не в пансіонат для літніх людей. Лікарі повторюсь були привітними, усі усміхалися і тут точно повіриш у все це. Я бачила як вони спілкуються з іншими підопічними, як допомагають їм встати, як підтримують кожного словом і як це прекрасно бачити. Це місце ніби випромінювало тепло і доброту, яких нам так бракувало після всіх тих жахливих пансіонатів для літніх людей, а тут промінь життя, тут це саме те місце, де моя сестра зможе відчути себе знову живою, де про неї будуть піклуватися так, як вона того заслуговує. Коли ми проходили по коридорах, я побачила, як інші підопічні займаються різними справами – хтось спілкується, хтось дивиться якийсь фільм, дехто просто читає книжку біля великого вікна. Це було місце де кожен міг знайти заняття для душі, де ніхто не був залишений сам на сам зі своїми думками. Моя сестра дивилася на все це з цікавістю і я помітила як її очі почали сяяти. Вона ніби відчула, що тут її приймуть, що тут вона зможе жити а не просто існувати. Сестру одразу поселили в невелику, але дуже милу кімнату. Її нова сусідка бабуся Марія, виявилася дуже доброю і розуміючою жінкою. Вони швидко знайшли спільну мову і тепер стали взагалі подругами, поки моя сестра у знаходилася у пансіонаті для літніх людей. Марія розповідала сестрі про своїх дітей і онуків, які приїжджали її відвідувати, а сестра ділилася своїми спогадами про наші подорожі та різними історіями з життя. Так і навіть розказала, чому вона зараз сама і у неї є тільки я, але то зовсім інша і дуже болюча історія. Про це якось сама моя сестра написала і мені навіть це важко читати. Так от, про дружбу з Марією. Це було так важливо для сестри – мати з ким поговорити, відчувати, що тебе розуміють і підтримують.

Щодня моя сестра тепер мала розпорядок, який допомагав їй не відчувати себе забутою. Тут були прогулянки, заняття різні корисні, вечори настільних ігор, коли всі збиралися разом і грали в доміно або лото, або ще щось. Хоча і моя сестра не з тих, хто полюбляє настолки, але тут я бачила як вона відкрила щось нове для себе, і я бачила, як її обличчя знову почало світитися. Так, вона не була вже тією активною мандрівницею, яка їздила по всій Україні і за кордон, але вона знову знайшла для себе сенс, знайшла людей, які стали їй новою родиною, тут у кращому пансіонаті Рівного. Одного разу, коли я приїхала до неї в «Благодать», ми вийшли з нею на прогулянку. Вона показала мені клумби з квітами, які вони разом із Марією доглядали. Вона так раділа кожному новому пагінцю, кожній квітці, що розпустилася. Я побачила, як вона знову стала сильною, незважаючи на хворобу. І це було найважливіше – вона знову відчула себе живою, а не забутою і непотрібною. І це все не я, це все пансіонат для літніх людей «Благодать», це їхня заслуга.

Зараз сестра досі знаходиться у пансіонаті і я бачу, як вона фізично стала здоровішою. Вона вже може самостійно гуляти, виконувати різні вправи. Останнім часом навіть почала більше посміхатися, жартувати з персоналом і своїми співмешканцями. Коли я приїжджаю, ми часто виходимо гуляти. Одного разу, коли я приїхала у пансіонат для літніх людей, вони якраз проводили спільний пікнік, уявляєте? Там і таке є! Підопічні, персонал і навіть декілька гостей – усі зібралися разом на великій галявині, принесли пледи, лоточки з їжею, яку до речі самі готували. Вони разом співали пісні, сміялися і насолоджувалися сонячним днем. Моя сестра теж сиділа серед них і я бачила, як її обличчя світилося щастям. Вона навіть приготувала свої улюблені пиріжки з капустою, які всі дуже хвалили. Це було як повернення до тих часів, коли ми з нею разом готували на кухні і збиралися всією родиною на свята…

Зараз у неї є навіть своє маленьке хобі – вона займається вирощуванням рослин на підвіконні в своїй кімнаті. Її вазони завжди зелені і доглянуті. Кожного разу, коли я приходжу, вона показує мені, як виросли її нові квіти. Це стало для неї своєрідною терапією, вона знайшла у цьому спокій і натхнення і це прекрасно. І це все робота https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ пансіонату Рівного «Благодать»! Кращого у всьому. Нам точно є з чим порівнювати. І хоч хвороба залишила свій слід, і я розумію, і вона розуміє, що це вже нікуди не дінеться, що хвороба дуже серйозна… Але хоча б тепер я бачу в її очах той самий блиск, що був раніше. Вона живе тут і зараз і це для мене найголовніше. Вона тут проходить усі процедури, про її здоров’я тут піклуються краще, ніж хто інший. В них на сайті до речі є телефон – (098) 859-68-72, по ньому і зв’язуватись можна саме з центром, запитати, записатись. Ми спершу саме по цьому телефону отримали консультацію. І ціни цей будинок престарілих доволі конкурентні, але якість! Умови, відношення до людей – я такого ніде не бачила. Тому якщо вам потрібно – раджу придивитися саме до цього пансіонату Рівного!