Вітаю! Нарешті я знайшла час розказати про дуже важливу історію з життя, поділитися своїми враженнями про медичне таксі в місті Рівне https://pansionat-blagodat.com.ua/perevezennya-lezhachih-hvorih-v-rivnomu-ta-oblasti/ Для багатьох, впевнена, це буде дуже корисною темою, адже люди хворіють, нажаль все частіше і частіше. У мене мама була після інсульту і наслідки були дуже серйозні, вона майже не могла сама ходити, вона була зовсім не самостійна і потребувала нашої з батьком допомоги. Але якщо вдома ми могли самі впоратися, то коли прийшла потреба їхати у лікарню – тут ми зіштовхнулися з проблемою. На звичайному таксі вона не могла їхати, нам потрібен був спеціальний сервіс перевезення лежачих хворих. Спершу ми подумали про знайомих. Батько зайнявся розшуками, дзвонив, писав, обдзвонив чи не всіх, кому міг додзвонитися. "Треба машину побільше, щоб маму відвезти на прийом" казав він, але у відповідь чув тільки вибачення. "Машина в ремонті", "Зараз я на роботі, не можу", "Ой, я сама не в Рівному, зараз виїхала". Знайомий з великим мінівеном взагалі відправився у відпустку кудись на море, і телефон його мовчав. Ну або просто морозився, я не знаю. Ми ж і гроші були готові пропонувати, ну за бензин так точно. Але з іншого боку я їх розумію, ніхто не хотів бути таксі для інвалідів…

Ми також одночасно з цим подумали і про аренду носилок. Думали, може в аптеці є, батько запитував навіть у них, але там не виявилось нічого подібного. Вони лише продавали всякі медичні штуки, але носилок для аренди не мали. На це ми тоді витратили цілий день, так нічого і не добившись. На вулиці почало смеркати, і я пам’ятаю як відчула, як нас накриває відчай. Час ішов, а мамі ставало напевно ще гірше, їй потрібно було терміново на обстеження, і ми не могли знайти вихід. В ці моменти ти починаєш думати про все на світі, що тільки може допомогти, але виходу не видно. Швидка допомога одразу нам сказала, що таких послуг не надає. До речі, воні і могли б порадити таксі для інвалідів у Рівному, але чомусь промовчали. Звісно, це ж не входить у їхні обов’язки…

І ось знову ми сиділи в кухні, навколо розкидані старі татові телефонні книжки та записники, а він як завжди ходив туди-сюди по кімнаті, тупаючи ногами, ніби це могло допомогти вирішити ситуацію. І тут я кажу, може, спробуємо щось знайти в інтернеті? Якісь спеціальні служби або фірми, що займаються перевезенням лежачих хворих у Рівному. І я не вгамовувалась, але мама лише сумно посміхалася, ніби хотіла сказати "Ви й без мене знаєте, що все марно".

Мама була залежна від нашої допомоги не тільки фізично, а й емоційно. Вона важко перенесла інсульт, і наслідки після нього були вкрай серйозні, як я вже згадувала на початку, вона втратила можливість самостійно пересуватися, а ще вона важко говорила і більшу частину часу проводила в ліжку. Тому кожен наш крок в плануванні її перевезення до лікарні був реальною проблемою для нас. Пам’ятаю, як тоді батько знову підійшов до вікна, марно намагаючись щось там розледіти на вулиці.. Каже, от би машину з підйомником, щоб маму на носилках не тягати, але такі рішення напевно були майже неможливі. Він навіть сподівався, що може, в автосервісі щось порадять, але і там відповіли, що не можуть допомогти. Дзвонили до знайомого тоді в автосервіс, але і він нічим не зміг нам допомогти. Тоді я ще запропонувала поставити оголошення в супермаркеті або в центрі міста, типу «Терміново потрібне таксі для інвалідів у місті Рівне. Хтось же мусить мати велику машину та бажання допомогти і заробити грошей, думала я, але батько скептично насупився. Він завжди був реалістом і не вірив, що у нас знайдеться така людина. Але я взяла листок паперу, великий червоний маркер і написала те оголошення. Розмістила його біля входу в магазин і в кількох інших загальнодоступних місцях.

Що ж, дні минали, і відповідей не було. Мамі ставало від того, що така майже безвихідна ситуція, і ми відчували, як нам стискає серце від безсилля. Я почала дзвонити по всіх місцевих службах, але більшість з них або не брали слухавки, або не могли нам допомогти.

І якось так вийшло, що без пошуків навіть, мені видалася реклама у фейсбуці, типу «Здійснюємо транспортування хворих у місті Рівне за доступною ціною, надаємо комфортне таксі для інвалідів», щось типу такого. Звісно я одразу ж цю об’яву зберегла, щоб зранку подзвонити їм. Знала б я, що це буде великою помилкою…

Настав наступний ранок, а я вже сиділа з мобільним в руках, готова зателефонувати за тим номером, що був у рекламі. Серце билося трохи швидше, адже нарешті з'явилася надія на вирішення нашої проблеми. Перший дзвінок... ніхто не взяв трубку. Другий... теж марно. Я почала нервувати, адже часу в нас не було зайвого. Лише з п'ятого разу, коли я вже ледь не втратила надію, телефон на іншому кінці проводу нарешті подав знаки життя. Голос у слухавці звучав не надто зацікавлено. Чоловік розмовляв сухо, наче читав текст з папірця, який ледь встигав перегортати. Він коротко розпитав про стан мами, а потім одразу перейшов до ціни. Я здивувалася, коли він назвав суму, адже вона була значно вища, ніж ми очікували. Виявляється, що це не суто медичне таксі у Рівному, вони взагалі Київська фірма, але у декількох містах надають свої послуги. Отак, столичне таксі для інвалідів, а таких жахливий сервіс, я в шоці була… Так, знаючи, що альтернатив у нас немає, я погодилася. Ми домовилися на конкретну дату, і мені довелося переконати себе, що це єдиний вихід. Як би не було, мамі потрібно було дістатися до лікарні, і якщо для цього потрібно було заплатити трохи більше, то так тому і бути.

На той день ми з батьком з раннього ранку готувались. Ми перевірили всі документи, упакували необхідні речі для мами, зробили їй легкий сніданок. Весь ранок ми трималися на нервах, чекаючи на транспорт. Я весь час дивилася на годинник, боячись, що вони можуть не приїхати, але в глибині душі сподівалася, що все буде добре. Це була своєрідна інвестиція у здоров'я мами, і я мусила вірити, що це правильний крок. Це очікування медичного таксі було нестерпним для нас усіх. Батько ходив від вікна до вікна, заглядаючи на вулицю, чи не з'явиться машина. Я ж намагалася тримати емоції під контролем, щоб мама не відчувала зайвого стресу. Вона лежала на ліжку, слабка, але все ж таки з легкою посмішкою, коли я говорила їй, що скоро вона зможе побачити лікаря.

Той день, який мав стати вирішальним у лікуванні моєї мами, як розпочався з напруженого очікування, так і закінчився навіть не напругою, а просто справжньою люттю. Таксі для інвалідів повинно було прибути о 10:00, і ми сподівалися, що всі попередні приготування допоможуть зробити цей процес максимально безпроблемним. Однак коли годинник показував уже 10:15, машина все ще не з'явилася. Я почала відчувати нервове напруження, яке з кожною хвилиною ставало сильнішим. Мені важко було тримати себе в руках, але я намагалася зберігати спокій заради мами, яка вже була готова і чекала в передпокої. Я взяла телефон і вирішила зателефонувати до цієї служби таксі для інвалідів, щоб дізнатися, де застрягла машина. Дзвінки знову повторювались один за одним, ніхто не брав слухавку. Час від часу лунали короткі гудки, і потім знову тиша. Моє серце калатало від занепокоєння, а батько стояв поруч, підтримуючи мене мовчки, клацаючи пальцями та періодично заглядаючи на дисплей телефону. Він намагався залишатися стійким, але я бачила, як він також нервував… І нарешті, через майже півгодини, хтось відповів! Я ледь стримувала своє роздратування, коли чоловік зі служби невпевнено почав пояснювати ситуацію. Виявилося, що сталася плутанина з датами, і нашу поїздку записали не на сьогодні. Типу перевезення лежачих хворих у Рівному в них так багато… Я відчула, як мене охоплює холод, коли він сказав, що найближчим часом вони не зможуть приїхати, оскільки у них дуже багато запланованих викликів. Насправді ж напевно просто відбрехувався… Мені тоді було дуже непросто знайти слова, щоб відповісти. Я відчувала, як з кожною секундою зростає розчарування і образа, і дика лють. Мама так сподівалася на цю поїздку, а тепер все пішло прахом через чиюсь помилку. "Вибачте, але я не можу цього зараз вирішити" отак врешті-решт сказав чоловік на іншому кінці проводу перед тим, як покласти слухавку. І байдуже, що у мами серйозні наслідки після інсульту, байдуже що ми домовилися і вони пообіцяли… Мама, побачивши моє розгублене обличчя, запитала, що сталося. Я намагалася зберегти спокій, але слова самі вибухнули з мене. Я сказала щось типу «Не сьогодні, мамо…» Її обличчя відображало глибоке розчарування, але вона намагалася мене заспокоїти, хоча самій їй було важко. Той день ми провели вдома, спробувавши вгамувати своє розчарування і знайти інші шляхи вирішення нашої проблеми. І ми таки знайшли! Я хоча і не вірила рекламі у інтернеті більше, але вирішила спробувати. І першим знайшла медичне таксі у Рівному від пансіонату «Благодать» – https://pansionat-blagodat.com.ua/perevezennya-lezhachih-hvorih-v-rivnomu-ta-oblasti/ ось сайт. На тлі попереднього розчарування, я трохи сумнівалася, чи не зустріну я таку ж байдужість і такий же непрофесіоналізм, як у попередньому медичному таксі. Однак, коли я набрала номер, мені відповіли просто миттєво. Набирала ось цей номер з сайту – (098) 859-68-72. На лінії була жінка, яка виявилась надзвичайно ввічливою та уважною. Вона вислухала мою проблему і швидко запропонувала конкретне рішення. Вона розказала, що медичне таксі пансіонату Рівного «Благодать» спеціалізується на перевезенні лежачих хворих та оснащене всім необхідним обладнанням для комфортного транспортування. Мені пообіцяли, що вони можуть приїхати вже наступного ранку. Я тоді відчула хвилю полегшення, коли домовилися про час і дату. Після розмови я почувалася набагато впевненіше. Ця служба здавалась справді професійною, і теплі слова співрозмовниці додали мені віри в те, що цього разу все піде гладко. На наступний ранок медичне таксі прибуло рівно за розкладом. Було видно, що машина добре утримувана та обладнана відповідно до високих медичних стандартів. Двері вантажного відсіку були широкими, що спрощувало процес перенесення мами на носилки, і в салоні було достатньо місця для зручного розміщення. Двоє медиків, які прибули разом з таксі для інвалідів, виявилися дуже уважними та чемними. Вони делікатно перевірили стан мами перед поїздкою, уважно слухали мої коментарі та побажання. Під час завантаження вони діяли скоординовано та обережно, забезпечивши мамі максимальний комфорт. Їхній професіоналізм був очевидний, і я відчула, що мама в надійних руках. Машина сама була оснащена всім необхідним для подорожі, що мене аж приємно здивувало: від медичних приладів для моніторингу стану людини до засобів першої допомоги. Всередині салон був чистим і здається навіть стерильним, а м'які подушки і кріплення вселяли відчуття безпеки. Я була тоді спокійна за маму, тому що це дійсно було краще медичне таксі у Рівному.

Транспортування до лікарні пройшло швидко та без зайвого стресу чи якихось зауважень, просто все було ідеально. Медики весь час підтримували маму, спілкувалися з нею лагідно та з розумінням, що дуже їй допомогло. Це була абсолютна протилежність нашому попередньому досвіду, і я не могла не відчувати вдячності за такий рівень обслуговування. Вони вимірювали тиск, запитували, як вона себе почуває, чи зручно їй, постійно моніторили її стан.

Назад вони також нас відвозили. Лікар, до якого ми їздили, сказав, що мамі потрібна професійна реабілітація після інсульту, інакше вона так і залишиться безпомічною. Це було жахливо чути, але коли ми їхали назад у таксі для інвалідів, я запитала у медиків про їхній пансіонат. Вони сказали, що він знаходиться у Рівному на вул. Володимира Стельмаха 28А, і що саме у них в пансіонаті можна пройти сучасну реабілітацію після інсульту. І я подумала, що раз у них краще таксі для інвалідів у Рівному, то напевно і сам пансіонат чудовий, і людей там ставлять на ноги. Ми з батьком не довго думали, і віддали маму на реабілітацію. І що? Через 3 місяці мама вже сама ходила! Зараз вона реабілітувалася і знову насолоджується життям. І ми разом з нею! За що ми дякуємо звісно ж «Благодаті» і рекомендуємо цих спеціалістів усім. Це найнадійніші люди.