Всім доброго здоров’я. Мене звуть Ринат. І я ніколи не думав, що нашій родині знадобиться пансіонат в Рівному https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ Наша родина завжди була хоч і не дуже велика, але галаслива і... трохи своєрідна)) У нас як у класичних сім’ях постійно хтось приходив, хтось ішов, а дід взагалі завжди сидів у кутку на стільці, дивився телевізор і постійно бурчав про політику. Ну, типу, що все в нас погано, тай таке. Батько, на відміну від діда, людина весела і легка на підйом, постійно щось вигадував, копався в гаражі або збирав свої саморобки. Але роки беруть своє. Але в мене і думок не було шукати для нього будинок для людей похилого віку в Рівненській області. Але все по порядку.

Так от, батько вже давно не той молодий і прудкий чоловік, яким був раніше. Останні часом роки став сильно втомлюватись, боліти, навіть на городі і в гаражі менше з’являвся – а це вже була тривожна ознака. Бо мій батько, город і гараж – це, як кажуть, не розлий вода. Свята Трійця, пробач Господи. А тут раз – і не хоче. І почав якось частіше скаржитися на здоров’я: то спина не так гнеться, то ноги не туди йдуть, а руки взагалі сказали «досить» після чергової спроби підняти торбину з картоплею.

Ну, і тут почались реальні проблеми. Одного дня батько просто не зміг встати з ліжка. Я спочатку подумав, що він просто вирішив полежати, відпочити, як це любив робити мій дід. Але ні, він дійсно не міг. Ми з мамою перелякались, почали викликати лікарів, возити його по кабінетах. Лікарі покивали головами, сказали: «Вік, що тут зробиш», виписали якісь таблетки, сказали побільше відпочивати.

І ось тут почалась наша справжня головоломка. Як організувати цей «відпочинок», коли в хаті постійно якийсь рух, та й ми з мамою на роботах цілими днями. Батько не може весь час лежати, йому потрібен догляд. А хто буде ним займатися? Я? Та в мене навіть часу немає на те, щоб шкарпетки нормальні знайти зранку. Мама? Вона вже й так носиться по хаті, як білка в колесі.

Ну, і тут до нас дійшло – треба шукати якесь місце, де батько міг би побути під наглядом, хоча б на час лікування і реабілітації. І, чесно кажучи, ми довго вагалися, бо «ну як це – пансіонат для літніх людей?» А з іншого боку, як його залишити вдома? Та й він сам почав натякати, що «щось би, може, інше придумали, ніж просто валятись вдома». Це був для нас своєрідний сигнал. Сімейна рада зібралася миттєво – це я, мама, і дід, який, звісно, бурчав у своєму кутку про те, що при його молодості взагалі ніхто не хворів, і «такої фігні, як реабілітація, не було і не потрібно було». Але я вже давно не звертаю на це уваги. У нас із мамою був план: знайти батькові тимчасове житло з професійним доглядом, щось на кшталт будинку для людей похилого віку, але НЕ НАЗАВЖДИ (спеціально підкреслюю), так щоб він там відпочив, відновився. Проблема в тому, що будинки престарілих в Рівненській області не дуже популярні, ідея не з найкращих для більшості людей – мовляв, куди це ви свого старого хочете віддати, він вам що заважає?

Але я розумів, як людина сучасна, що це не «віддати», а допомогти. Ну, знаєте, на кілька тижнів або місяців, поки мама і я можемо спокійно займатися своїми справами і все підлаштувати, а тато поки отримає нормальний догляд, їжу, ліки і трохи соціалізації. Бо він вдома весь час або спить, або на дідове бурчання відповідав, що, звісно, йому не додає радості.

Так і почали ми шукати. Перший крок – інтернет. Я вбив у пошук щось типу «Будинок для людей похилого віку Рівненська область», і звісно, на мене вивалилося купа реклами і сайтів. Мама, тим часом, ходила по сусідах, знайомих, розпитувала, чи хтось чув про такі місця. Ми навіть дзвонили знайомому лікарю, щоб порадив щось толкове. Але всі варіанти, що ми знаходили, або занадто дорогі, або далекі. Я вже було почав нервуватись, бо дні йшли, а ми нічого нормального не знаходили. Вдома атмосфера почала напружуватись: дід постійно щось коментує, мама втомлена, а батько дивиться на нас, як на змовників.

І тут одна з маминих подруг згадала про якесь місце, де її далека родичка лежала після операції. Це був державний будинок для людей похилого віку, невеликий, але з хорошими відгуками. Я вирішив перевірити. Заїхав туди після роботи – місце справді було хоч і скромне, але цілком нормальне. Особливо з огляду на те, що батька ми збиралися там залишити на пару тижнів, максимум на пару місяців. В зеленій зоні, тихе, і що важливо для нашої родини – за цей пансіонат для літніх людей ціни не такі космічні, як у деяких інших. Так, я хоча це була державна установа, але про гроші вони сказали в першу чергу. Поговорив з адміністратором, запитав, чи можна на короткий термін, і що ви думаєте? Можна! Вони навіть спеціалізуються на тимчасовій реабілітації. Ну, думаю, це наш шанс.

Батько, до речі, досить спокійно це прийняв. Каже: «Тільки без цього санаторного блін пафосу, а то я знаю, як ви там любите лікувати». Я засміявся, бо він завжди такий, скептично налаштований до всього нового)) Прям в свого батька, мого діда)) Але було видно, що йому теж хочеться трохи відпочити від домашнього хаосу. Мама зітхнула з полегшенням – не те щоб вона хотіла батька «здати» хоча б якийсь пансіонат для літніх, просто розуміла, що так буде краще для всіх.

Ну, як то кажуть, все почалося добре, а закінчилося… Ну, ви зрозуміли. Корочє, це місце здавалося нормальним: нічого такого видатного, але і не жах, все чисто, як на перший погляд. Батька відвезли, все оформили, дали йому кімнату з одним дідом, який, до речі, виявився таким собі мовчуном, що для мого батька було плюсом. Думали, що ось, він трохи відпочине, приведе себе до ладу.

Але вже на другий день почалися дзвінки. Перший дзвінок був короткий, майже смішний. Батько телефонує і каже: «Що це за їжа? Вони мене вирішили нагодувати стравами для космонавтів чи що? Щось кисне, щось не жувати, а щось взагалі не можна зрозуміти, чи це їжа, чи шкарпетка». Я сміюсь, кажу: «Ну це ж не ресторан, тату». А він: «Тоді, можливо, це якась секретна дієта? Може, вони вирішили, що я забагато важу? Ну, дякую їм за це, звісно, але можна хоч трохи людської їжі?». Я ще подумав, що це перший сигнал, що йому цей будинок для людей похилого віку не сильно подобається, але вирішив дати час.

Але на другий день він зателефонував знову. На цей раз вже без жартів: «Слухай, тут світло вимкнули на всю ніч, і я ледь не вбився, коли пішов в туалет». І от тут я почав розуміти, що щось не те. Світло вимкнули? А чому ніхто не повідомив? А він мені каже: «Тут взагалі, як у 90-х, до речі. Сходи всі поламані, кран капає, вода тільки холодна. Я спробував душ прийняти – ну, це більше схоже на морозний виклик, ніж на відпочинок». І ще додав: «Пам’ятаєш мене поселили з дідом-мовчуном? Так ми з тобою не звернули уваги на ще 4 вільних ліжка, тому що на них лежали кіпою матраци. Так от їх прибрали і заселили ще трьох дідів. Тепер нас в кімнаті аж 5! А буде взагалі 6!». І тут мене трохи занепокоїло, бо якщо батько не може нормально себе обслуговувати, а ще й умови такі жорсткі, то як він у тому пансіонаті для літніх взагалі буде?

Потім він мені розповів про того мовчазного сусіда. Ну, якщо мій батько – людина компанійська, але йому треба вибірково з ким спілкуватися, то цей дідуган просто мовчав. І це мовчання, за словами батька, було ще гіршим, ніж якби той просто щось постійно бурчав. Каже: «Я питаю, як у нього справи, а він мовчить і дивиться на мене, як на телевізор. Що, я маю сам собі тут співрозмовника знайти? А потім я вже пожалкував, що наодинці з тим мовчазним, тому що таких кадрів підселили, що я був в шоці…».

А ще там були медсестри. Ну, це окрема історія. Я не знаю, де їх таких знайшли, але виглядало так, ніби вони працювали на півставки в іншій галактиці. Батько сказав, що у них неможливо було нічого допроситися. «Я питаю, коли ліки, що мені лікар прописав ? А вона каже, скоро. Ну, добре, чекаю. Минуло півдня, питаю знову – скоро. Що значить скоро? Може, я просто в іншому часовому вимірі, а не в здолбунівському будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів, Ринат?».

А ще була історія з телевізором. Виявилось, що телевізор працював тільки на двох каналах. «Це жах. Ти або дивишся місцеві новини, де говорять, як все у нас класно, або якийсь серіал, де люди кричать один на одного без зупинки. Третій варіант – сидіти в тиші й дивитися на сусідів, які як скажені. Чесне слово, я немов у божевільню потрапив». Мама підключилася до цього, каже: «Та це, мабуть, щоб не дратувати нервову систему!». Ну, дратувати не дратують, але ж батько не може дивитися цілий день, як хтось плаче на екрані.

Останньою краплею було, коли я приїхав до нього навідати. Батько сидить на ліжку, видно, що не в дусі. «Ну як ти?» – питаю. А він мені: «Я? Та я чудово. Взагалі, знову спробував той їхній борщ – такий холодний, що я не знаю, що і казати, а на десерт дали компот, який нагадує брудну воду». Ну, тут я вже зрозумів, що терпіти це довго він не буде.

Ну, зрозуміло, довго терпіти цей жах батько не міг. Я і сам бачив, що він там просто гасне, і жодної користі від цього «відпочинку» в пансіонаті для літніх людей немає. Тож не зволікав – зібрав його речі й забрав додому. Дорогою він мовчав, але я бачив, що на душі у нього полегшало.

І тут мені пощастило. На роботі якось випадково розповів колезі про наші пригоди з державним будинком для людей похилого віку, а він мені: «Слухай, а ти чого не звернувся до приватних? Є ж класний варіант – «Благодать», правда він в Рівному. Мій дядько там був після операції, дуже задоволений залишився. І догляд гарний, і атмосфера затишна. Я к ним декілька разів приїздив, навідувався». Ну, я одразу поліз в інтернет подивитись, що це за місце. Знайшов їх сайт https://pansionat-blagodat.com.ua/, зателефонував їм, виявилось, пансіонат не такий вже й дорогий, як я думав.

Ну що, вирішив ризикнути ще раз. Ми поїхали з батьком в цей пансіонат для літніх людей в Рівне, і з першого кроку я відчув, що це зовсім інший рівень. Місце красиве, тихе, ніби спеціально створене для відпочинку. Ніякої тобі казенної атмосфери, все дуже домашнє. Зустріли нас з посмішкою, провели по території. Батько, звісно, був трохи скептично налаштований після останнього досвіду, але вже по дорозі в кімнату видно було, що йому цікаво.

Кімната у нього була простора, світла, з гарним видом на сад. А сад там, між іншим, – це окреме задоволення! Кущі, квіти, лавочки – ідеальне місце для прогулянок або просто посидіти. Батькові навіть сподобалось, що вони тут вирощують якісь рослини прямо у дворі. Він сам любить копатися в городі, тож це його зачепило. Я, якщо чесно, вже зрадів, що йому тут подобається.

І ось почалось нове життя для нього. Персонал в «Благодаті» просто чудовий – всі уважні, добрі, ніхто не бігає, не квапить, все спокійно і з повагою. Батько навіть сказав: «Ну, знаєш, Ринат, тут відчуваєш себе не як в будинку для престарілих, а як в санаторії». Він почав ходити на всі їхні заходи: то заняття з фізкультури, то гуртки, де вони щось майстрували чи малювали. Я не повірив своїм очам, коли побачив його перший малюнок – звісно, шедевр з нього не вийшов, але головне ж не це! Він почав розвивати нові захоплення, які раніше навіть не цікавили його.

Але найважливіше було лікування. Там у нього був цілий комплексний підхід: і фізіотерапія, і спеціальні масажі, і навіть дієта, яка допомагала йому покращити стан здоров'я. Лікарі в «Благодаті» – справжні професіонали. Вони відразу визначили, що йому потрібно для відновлення, склали план лікування і постійно слідкували за його станом. Він ходив на всі процедури, і знаєте що? Через два тижні я вже не міг впізнати свого батька! Він став більш рухливим, активнішим, знову почав жартувати і навіть планував, що зробить вдома, коли повернеться.

За два місяці в пансіонаті в м Рівне «Благодать» він повністю змінився. Не тільки фізично, але й морально. Він відновив сили, став більш впевненим у собі. Коли я приїхав забирати його додому, він жартома сказав: «Ти що, вже скучив за мною? Я б тут ще трохи побув». Але я бачив, що він готовий повернутись додому. Тепер він знову почав займатися своїм гаражем, ходити по хаті, допомагати мамі.

Цей досвід з «Благодаттю» https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ виявився справжнім порятунком для нашої родини, тому наприкінці залишу їхній телефон: (098) 859-68-72.

Усім добра!