Привіт. Розкажу про свій досвід з наступного приводу – будинок престарілих в Рівному https://pansionat-blagodat.com.ua/budinok-prestarilih-rivne/ Думаю, ця тема буде цікава багато кому.

Я пам’ятаю, як це все почалося. Ми жили спокійно, мама завжди була активною – на городі щось робить, біля дому прибирає, навіть до подружок своїх їздила в село на автобусі. Я була впевнена, що так буде ще довго, бо мама завжди здавалася мені дуже сильною. Але з часом здоров’я почало підводити. Спочатку вона жалілася на спину – ну, думаю, всі люди з віком жаліються, що болить то одне, то друге. Ми з нею сміялися, що це «вікові радощі». Але далі – більше. Її вже не лише спина турбувала, вона взагалі перестала виходити на прогулянки, а потім уже й з дому майже не виходила.

І хоча мені було важко це бачити, але поки зовсім не думала шукати якийсь догляд за пристарілими в Рівному, тому що я пам’ятала, яка мама була активна, і бачила, як вона змінюється на очах. Почала забувати різні речі –спочатку дрібниці, як то сіль не туди сипнула чи чайник забула вимкнути. Я намагалася заспокоювати себе, що це просто вікова забудькуватість, але одного разу вночі вона дзвонить мені і каже: «Де ти, чому ти не вдома?» А я сиджу поруч у кімнаті. Тоді я зрозуміла, що це вже серйозно. Вона плутає реальність, і це мене дуже налякало.

Довго думала, як же бути. Ну як так, віддати маму в Рівненський геріатричний пансіонат? Це ж не варіант! Але й залишити її саму вдома я не могла. Я цілими днями на роботі, а вона одна. І якщо раніше мене турбувало, що вона просто сумує, то після того, як вона впала у ванній і не могла піднятися сама, я зрозуміла, що це вже питання безпеки. Це був той момент, коли я зрозуміла – так більше не можна. Не можна постійно жити в тривозі, боятись, що ось зараз щось станеться, і ніхто не допоможе.

Я почала шукати варіанти. Спочатку вирішила знайти сиділку, думала, що це найкращий вихід. Хтось приходить, доглядає, мама вдома, в знайомих умовах. Але коли дізналася ціни, то була шокована – за місяць таких послуг можна втратити більше половини моєї зарплати. Та й не факт, що сиділка буде відповідальною. Почала шукати пансіонати для престарілих, хоча це слово в мене викликало внутрішній протест. Як це – віддати маму кудись? Але що більше я шукала, то більше розуміла, що це не означає, що я від неї відмовляюся. Це просто інший спосіб піклування, коли в мене вже не вистачає сил і часу.

Як я тільки сказала мамі про будинок престарілих, вона одразу ж навідріз відмовилася. Що ти, каже, у тебе голова? Я не піду в жоден «дубовий дім» – так вона його називала. Ну, ясно, що й не переконаєш. Мама у мене з характером, всюди хоче сама вирішувати, і якось навіть не зрозумієш, як до неї підійти, щоб домовитись. Спробувала я кілька разів поговорити спокійно, пояснити, що там буде краще, що догляд медичний на постійній основі, що вона не буде одна, але куди там! «Я ще не стара, щоб мене у будинок престарілих десь в Рівненській області віддавати!» – отакі були відповіді. Словом, зрозуміла я, що з пансіонатом поки не вийде, і вирішила йти іншим шляхом.

Ну, якщо мама не хоче кудись їхати, тоді треба шукати когось, хто міг би приходити додому. Сидіти на роботі і кожен раз хвилюватися, чи вона не впала, чи не забула знову щось виключити – це ж не життя. Почала я шукати доглядальницю. Переглянула багато сайтів, запитала в знайомих, але в результаті вирішила зайти на OLX, може, думаю, там щось нормальне знайду. І таки знайшла – жінка, на вигляд серйозна, років п'ятдесят, мала досвід роботи, навіть працювала, здається, в здолбунівському будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів, все начебто нормально. Я її запросила на зустріч.

Перша доглядальниця виявилась зовсім не такою, як я собі уявляла. Мама з нею з першого дня почала сваритися. Я навіть і не знала, що у неї є такий талант знаходити причини для конфліктів. Мама з перших хвилин почала бурчати, що «це чужа людина в домі», що вона «все не так робить». Ну, думаю, раз не зійшлися характерами, треба шукати іншу. Я вже не на OLX, а через знайомих когось іншого знайшла. Прийшла нова жінка, колись теж працювала пансіонаті для престарілих в Рівному. Спочатку начебто все добре пішло – спокійна, не скаржиться, робить свою роботу. Але через пару днів знову та сама історія: мама каже, що вона занадто повільна, що не знає, як правильно суп варити. Я не вірила, що мама може таке говорити, але на власні вуха чула, як вона наказувала доглядальниці сидіти в коридорі і чекати, поки їй «захочеться чаю». Доглядальниця пішла, звісно, не витримала такого тиску.

Але я не здавалась. Знайшла ще одну доглядальницю, молоду, енергійну дівчину. Вона була впевнена, що все зможе. Та через тиждень вже сама мені дзвонила, казала, що більше не прийде, бо мама її спеціально замикає в кімнаті і не випускає. Ну як тут не збожеволіти?

Звісно, не всі доглядальниці були ангелами. Після того, як кілька доглядальниць мама вигнала сама, я зрозуміла, що треба шукати ще варіанти. І, знаєте, іноді траплялися просто неймовірні персонажі. Одна жінка, до цього працювала в пансіонаті «Тиха гавань» в Рівному, і ось вона прийшла з таким виглядом, наче вона півсвіту врятувала і тепер до нас приїхала благодійну місію виконувати. Але її послуги немало коштували! Вона мені одразу не сподобалася, але на той момент я вже так втомилася від пошуків, що вирішила дати їй шанс. Ну що ж, перший день начебто нічого. Мама навіть не сильно бурчала, а це вже щось означало. Але на другий день я прийшла додому раніше, і що я бачу? Доглядальниця спить на дивані, а мама сама ходить на кухню робить собі чай! Я в шоці, звісно, буджу ту «супергероїню», а вона мені каже: «Ну вона ж сама все може робити, навіщо їй моя допомога?». Якби ви бачили мамине обличчя в цей момент – це була чиста перемога! Вона просто не могла приховати, як радіє, що ця доглядальниця ледарка. Сказала мені потім: «От бачиш, я ж казала, що вони всі тільки гроші беруть і нічого не роблять!» Цю я, звісно, одразу відправила геть.

Потім був ще один цікавий випадок. Знайшла я жінку, яка здавалася дуже доброю і відповідальною. В її резюме було зазначено, що раніше її місцем роботи був будинок для престарілих «Євромед». Ну, думаю, ось вона, та сама, що нам потрібна. Але через тиждень мама почала скаржитися, що зникають її речі. Я спочатку подумала, що вона просто забуває, де їх залишає, але одного дня прийшла додому раніше і застала доглядальницю за тим, що вона збирала якісь наші речі в пакет! «Це, – каже, – я просто підготувала для прання». Ну, звісно, пакет з маминим улюбленим сервізом і моїм старим светром – для прання. Викинула її того ж дня, а потім ще тиждень шукала речі по всій квартирі.

Була ще одна доглядальниця, яка прийшла з великими обіцянками, але виявилася такою безвідповідальною, що мама через неї взагалі впала з ліжка. Ну, не спеціально, звісно, але залишила її саму, коли та намагалася піднятися. А потім, замість того, щоб зателефонувати мені чи швидку викликати, вирішила почекати, поки я прийду додому, бо «не хотіла турбувати». До цього її місцем роботи був пансіонат «Гармонія» – дім престарілих у Львові. Ну, ви розумієте, що це був її останній день роботи у нас.

І ось, раптом, після всіх цих криків, сварок і битв з доглядальницями, мама якось тихенько сказала: «Може, ти права з цим пансионатом для престарілих в Рівному». Я думала, що ослухалась. Вона серйозно зібралася? Ну, окей, думаю, якщо вона вже сама про це говорить, то чого б і ні. Я думала, що після того, як мама сама погодилася, все піде гладко. Ну справді, стільки ж часу сперечалися, сварилися з доглядальницями, а тут вона раптом погодилась. Чесно кажучи, навіть зраділа, що ось нарешті вона змирилась і ми знайшли компроміс. Почала я шукати державні будинки для людей похилого віку – адже фінансово це значно простіше, ніж приватні заклади. Перший будинок, куди я її відвезла, здавався ідеальним. Пройшли всі ці умови прийому в будинок престарілих. А там – зелена територія, доглянуті газони, лавочки, на яких сиділи інші бабусі й дідусі, квіти скрізь, навіть качки по дворі ходять. Ну, думаю, рай для пенсіонерів.

Перші два дні мама нічого поганого не говорила. Я вже почала сподіватися, що їй там сподобалось. Але потім отримую дзвінок. І не просто дзвінок, а справжній крик у слухавку: «Забери мене звідси негайно!». Я, звісно, одразу примчала, думаючи, що щось серйозне трапилось. А вона сидить у коридорі на лавці з таким обличчям, ніби пережила найгірше в житті. «Що сталося?» – питаю. А вона мені видає цілий список: «Сусідка хропить так, що мені вуха закладає, їжа така, що краще б зовсім не годували, а медсестри – як олов'яні солдатики, жодного тепла». І, головне, весь час повторювала: «Там такий запах, що я думала, що задихнуся!».

Ну, що ж, зібрала я її речі й повезла назад додому. Але надії ще не втрачала. Подумала: може, просто цей дім престарілих не підійшов, знайдемо інший. І ось знову я в пошуках. Знайшла інший варіант – більш сучасний, в сусідньому районі, з хорошими відгуками. Поки їхали туди, мама була налаштована більш-менш спокійно, але після тижня все повторилося. Дзвінок знову: «Забирай мене негайно!». Я вже знала, що це за тон, і зрозуміла, що нічого доброго там не сталось. Приїжджаю, вона стоїть у фойє з валізою в руках, виглядає так, ніби пройшла через пекло. Питаю, що не так цього разу? А вона починає скаржитись: «Сусідка — справжня балакуха, розказує мені свої історії з 70-х, і не заткнешь, їжа ще гірша, ніж у тому місці – навіть каша холодна, а медсестри – хоч би одне слово сказали за цілий день. Вони ніби роботи!» Мені вже й смішно було слухати, але розуміла, що мама серйозно страждає.

Після всіх тих пригод з державними будинками престарілих, я вже не знала, куди ще звертатись. Ну скільки можна бігати туди-сюди, і постійно чути: «Забери мене звідси!». Мама була не в захваті від кожного місця, і я розуміла, що тут вже справа не в умовах, а в тому, що потрібно щось зовсім інше. Так і дійшла до думки, що треба спробувати приватний дім престарілих. Ну так, це дорожче, але що робити, коли всі інші варіанти не підходять?

Почала я шукати в інтернеті, і натрапила на сайт пансіонату з чудовою назвою «Благодать» (pansionat-blagodat.com.ua). Вже сама назва звучала якось по-домашньому. Подивилася фото – місце дуже затишне, знаходиться в тихому районі, далеко від міської метушні. І найголовніше – здзвонилась з ними – за їхній будинок престарілих ціни не такі вже й високі, як у деяких інших приватних закладах. Ну думаю, треба спробувати. Домовилась про зустріч, і повезла маму туди, на вулицю Володимира Стельмаха, 28А. Знаєте, з першого погляду зрозуміла, що це зовсім інший рівень. Персонал привітний, всі такі добрі, багато часу приділили нам. Мама, коли приїхала, спочатку трималась насторожено, як завжди, але я бачила, що їй цікаво. Оглянула кімнату, яка була охайна і простора, побачила, що є гарний сад, де можна прогулятися, і навіть декілька тварин, за якими доглядають постояльці.

І ось. Минув перший тиждень, і – о диво! – ніяких дзвінків зі скаргами, прості і легкі розговори. Я вже не вірила власним вухам. А коли я у неї запитала: «Ну, як ти там?». І тут мама спокійно каже: «Нормально, доню, тут добре». Я ледь зі стільця не впала. Потім через кілька тижнів приїхала її провідати, і що я побачила? Мама сидить з іншими бабусями на лавочці в саду, розмовляє, сміється! Я не могла повірити своїм очам. Виявляється, у них там навіть є гуртки для постояльців – вона почала ходити на заняття з малювання. Каже, що це їй допомагає розслабитися.

В цьому приватному будинку престарілих і догляд чудовий, і персонал постійно слідкує, щоб всі приймали ліки вчасно, і проводять медогляди. Взагалі, місце дійсно як другий дім. Мама тепер живе там вже більше року, і вона щаслива. А я нарешті спокійна, бо знаю, що вона в надійних руках. Ми часто зустрічаємось – я приїжджаю, інколи забираю її додому на вихідні, але вона завжди каже, що хоче повернутися в «Благодать» до своїх нових друзів. Вона подружилася з сусідками по кімнаті. Каже, що вони тепер як одна велика сім'я.

Знаєте, інколи буває, що рішення, які спочатку здаються важкими, стають найкращими. Я вдячна «Благодаті» https://pansionat-blagodat.com.ua/budinok-prestarilih-rivne/ за те, що вони створили таке затишне місце для моєї мами. Тепер я знаю, що вона у безпеці, і що найголовніше – їй там добре.

Якщо вам теж потрібен добрий догляд за пристарілими в Рівному, залишу їхній номер телефону: (098) 859-68-72.