Вітаю! Історія моєї сім’ї і як ми вимушені були обрати  будинок престарілих у Рівному, але ми обрали кращий з кращих, тому хотілося б трошки перевернути уяву про такі установи, особливо про приватний дім престарілих, де за вашою близькою і рідною людину буде найкращий догляд. Ми обрали пансіонат для престарілих у Рівному «Благодать», і я також розкажу про нього, про враження, про те, як він нам допоміг!

Почну з того, що все життя моя мама була активною та здоровою. Нажаль, у мене здоров’я не таке міцне як у неї, але в наш час з нашою медициною можна з багатьма хворобами жити звичайним життям. Та нажаль, не з усіма все ж таки… Раз на рік я лягаю в лікарню на лікування, у мене серйозні проблеми з судинами, і це для мене необхідність. Окрім цього я живу повністю як усі люди, працюю, відпочиваю, їм, п’ю, займаюсь різними активностями. У мене вже доросла дочка, яка вчиться за кордоном і ми з чоловіком безмежно раді цьому. Тож якщо так подивитися – звичайне життя звичайних людей. І це так, ми живемо, радіємо приємним моментам, переживаємо скрутні часи, все робимо разом. І так, разом шукали будинки престарілих у Волинській області, Вінницькій області, Львівській області і звичайно Рівненській.

У 2013 році (я добре пам’ятаю той рік, нажаль), коли я була на роботі, чоловік з мамою поїхали по справах купити дещо на базарі, по магазинах, для тваринок дещо придбати, тож мама сама би це все не доперла. Ну, логічно. Нічого не віщувало біди як то кажуть… Але нажаль трапився нещасний випадок. У великому супермаркеті, по якому вони ходили і складали у візок товари, мамі стало раптово зле. Може то спека, хоча у маркеті працював кондиціонер, може то скакнув тиск, як потім виявилося що так, були проблеми з тиском, коротше мама попросила чоловіка вивести її на вулицю посидіти на лавці. Звісно що вони все кинули та пішли на вулицю. Чоловік сказав, що відійде купити води, а вона нехай посидить. Ледь дійшла до лавки. І поки чоловік побіг за водою, у мами почалося запаморочення, вона чомусь хотіла підвестись, але звичайно не могла і впала… Вдарилась головою дуже сильно. Далі швидка, лікарня, на щастя все обійшлося. Хоча як це, далеко не все. У мами раптово почалися проблеми із зором. Наперед скажу, якщо що, не через це ми відправили її у будинок для людей похилого віку, Взагалі пансіонати для престарілих ми почнемо розглядати пізніше і тому що не було іншого виходу. Хоча можливо він і був, а ми до цього не доперли, та ми все одно вважаємо правильним, що на деякий час знайшли мамі професійний і на мою думку найкращий догляд за пристарілими у всьому місті Рівне.

Отже, після того випадку у мами дуже сильно погіршився зір. Лікарі почали призначати лікування, то одне, то інше. Не кожне допомагало і нажаль з часом ситуація почала погіршуватися. Ні про які будинки інтернати для престарілих та інвалідів то ще мови не йшло. Стабілізувати її вдалося аж в 2016, але нажаль необоротні процеси були вже запущені. Мамі довелося звикати жити по іншому, вчитися радіти життю, не бачачи усіх красок… Але вона трималась молодцем і була повністю самостійною. Ми намагалися жити як раніше, мама намагалася жити як раніше, хоча я їй постійно казала, щоб вона була обережнішою. Все таки роки йдуть, ніхто не молодіє. Та це все дрібниці насправді, життя продовжувалося і ми насолоджувалися як могли. Тож до чого тут приватні будинки престарілих? Я намагаюся якомога детальніше все розказати, аби ви прониклися нашою історією. І коли хтось думає, що невже це в нього одного усі проблеми разом в одну мить трапляються – ні, не тільки у вас так. Але вихід завжди є, головне шукати. Так трапилось і у нас. На черговому обстеженні мені сказали, що ситуація дуже погіршилася і краще бути подумати про операцію. Порекомендували клініку за кордоном. Якщо я хочу жити і надалі повноцінним життям і не боятися що будь-якої миті можу померти. Так, це було настільки серйозно, але операція не складна, провідні лікарі за кордоном давно їх роблять і все проходить успішно. Чому б не погодитись? Так, справа у грошах можливо. Ми відкладали гроші на квартиру дочці, щоб вона по завершенню навчання мала куди повернутись. Але тепер все перегралося, то операція, то приватний будинок престарілих для мами... Я мала спочатку два тижні прокапатися тут у Рівному, потім одразу ж виїжджати за кордон. Начеб то ми все пропланували, все проговорили. Дочку до останнього намагались не турбувати, але ж як пояснити те, що я не могла виходити на зв’язок? Ми сказали, що все на круг займе не більше місяця, і насправді так і мало бути, і мамі не був би потрібен будинок для престарілих. Та сталася ще одна біда, як на зло все в один момент. Але спершу маю сказати ще важливий нюанс. Чоловікові назначили відрядження, саме у той час, коди я мала лягати в лікарню. Добре, це робота і це гроші, які нам дуже потрібні. Та нещастя в тому, що саме в цей час мамі стало гірше. Вона почала скаржитись, що взагалі майже нічого не бачить. Якщо до цього вона хоч трошки при певному освітленні могла якось орієнтуватися, то тут вона взагалі нічогісінько не бачить. Вона навіть до туалету не змогла сама дійти. Намагалась, але спіткнулася, і впала. Ми тоді дуже злякалися. Звичайно чоловік відразу поїхав у лікарню. Лікарі сказали, що нічим допомогти не можуть на даний час. Але можна стати в чергу і через якийсь час (невизначений) отримати з-за кордону якесь лікування, яке начебто пройшло випробування. Але коли це – невідомо. А поки маємо, що маємо. І тут одразу ж питання – я на операцію їду, чоловік у відрядження, донька за кордоном вчиться, що робити? Шукати державні будинки для людей похилого віку? Так, у мене була справді спочатку така думка, але коли я уявила, як державний дім престарілих фінансується і як відповідно там надають догляд за пристарілими, то навіть трохи злякалася. І тоді ми всі разом почали шукати приватний будинок престарілих – і Волинська область була, і Київська область, Біла Церква і як уже писала інші, та звісно Рівненська. Ми почали наводити усі За та Проти, адже краще ж щоб мама була якомога ближче до дому. А з іншого боку, потрібен був кращий дім престарілих, ціни насправді не на першому місці були.

І так, вирішувати потрібно було швидко. Ми ули у розпачі, у кожного своя думка, мама тим часом потребувала допомоги у всьому. Я була тоді сама не своя, бачачи маму у такому стані, і як я можу її довірити чудим людям? Та хоч навіть за гроші, а раптом вони щось не так зроблять? А раптом не нададуть допомоги, коли вона буде необхідна? Думки в мене були різні, але треба було вирішувати швидко. Тоді я на одному форумі зробила пост, де коротко розказала про ситуацію і попросила порадити хороший, з власного досвіду дім для престарілих. Тут нам дуже повезло. Майже одразу відписався чоловік, який порадив саме «Благодать» у Рівному, мовляв, це краще місце, перевірено на собі. Деякі також відписувались під його відповіддю і підтверджували його слова. Що ж, думати вже було ніколи, ми знову сіли разом усе проговорити і дійти висновку. Той чоловік, що порадив «Благодать» одразу скинув телефон, який я передаю тут – (098) 859-68-72, і адресу цього, без перебільшення, кращого  пансіонату для престарілих: Рівне, вул. Володимира Стельмаха 28a. Саме тут він знаходиться, саме зараз він працює і допомагає стільком людям! До речі, сайт у них також є, якщо кому цікаво: https://pansionat-blagodat.com.ua/

Отже, ми вирішили обрати «Благодать». Зателефонували, люб’язно відповіли на всі запитання, запросили до них приїхати, сказали які документи потрібні для оформлення в будинок престарілих. Особливого чого бігати збирати не потрібно було, усе необхідне було у нас на руках. Той чоловік, що порадив «Благодать», теж розповідав, що тут умови прийому в будинок престарілих максимально прості, що дуже зручно. І це правда, за кілька годин мама вже була там. Я особисто про все розпитала, все розказала і пояснила мамину проблему, я особисто побачила її кімнату, та і майже увесь простір будинку для престарілих. Там дуже сучасно все, класний ремонт, все таке вишукане і водночас не нав’язливе, не вичурне, все підібрано гарно і за смаком. Важливо, що для людей з обмеженими можливостями там є всі зручності, від пандусів до кнопок реагування і все таке. Лікарі та персонал там дуже приємні, чемні, цікавляться станом здоров’я, все як треба. Побувавши там я заспокоїлась і зрозуміла, що я маму точно залишаю у надійних руках. Тому спокійно можу їхати на операцію і на відновлення після неї.

У той час чоловік уже поїхав у відрядження, тож я попрощалася з мамою і пішла збиратися. Так, на душі було все одно моторошно, плюс переживання за операцію, та за відновлення. Все мало пройти швидко, і десь за місяць ми пообіцяли, що заберемо маму додому. Але не все сталося, як гадалося. Чоловікові запропонували, точніше майже перед фактом поставили, що йому треба не вертаючись додому, подовжити так би мовити відрядження. Те що теща знаходиться у пансіонаті для престарілих тим часово, а дружина на операції в іншій країні звісно нікого не хвилювало. Та і гроші потрібні були, а чоловіку платили дуже добре. Тож ми поговорили і вирішили, що подовжимо перебування мами у нашому будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів «Благодать». І знаєте що? Мама навіть зраділа! Вона розказувала, як їй там подобається, як вона почувається себе відпочившою, за нею доглядають такі чуйні лікарі, вона проходить терапію і навіть почала краща бачити, тобто трохи зір почав повертатися. Звісно не так, як було до падіння, а так, як було до погіршення. Але ми навіть на це не розраховували! Це була перемога, я дуже раділа за маму. Та настав час моєї операції. Мама переживала і я просила чоловіка підтримувати її наскільки це можна зробити віддалено. Та мама казала, що персонал там такий добрий, що підтримував її і підбадьорував, а мешканці веселили її, до речі вона там знайшла нових друзів собі навіть!

Отже, операція в мене пройшла добре, але відновлення трошки затягнулося. У зв’язку з тим не могла забрати маму, логічно. Скільки це буде тривати – невідомо, сказали. Що ж, робити нічого, доводилося погоджуватися, а у мене і вибору не було. І тому загалом у пансіонаті для престарілих у Рівному мама пробула без малого 6 місяців. Все ще ускладнювалось моїм положенням і поверненням додому, але то упустимо вже, я і так забагато інформації написала, тож не буду вас плутати ще більше. Саме головне, що ми це все пройшли разом. І от через півроку мама повернулася додому. Я коли її побачила, я думала що я розплачусь, але вона така озорна була, чи як це сказати, що ми спершу почали сміятися одна одній! Зрозуміло, що реальна зустріч, це зовсім не те, що розмовляти по телефону. Поки мама була у пансіонаті для престарілих «Благодать» ми по можливості кожного дні зідзвонювались, а коли не могла я з нею поговорити, то говорив чоловік.

Усі враження мами про «Благодать» були тільки позитивними. Воно і видно було, вона навіть помолодшала за ці півроку. Каже, що не проти була б туди якось повернутися, це для неї був чудовий відпочинок. Ще б пак! Це справжня тиха гавань Рівного, тут така атмосфера, що навіть мені з перших хвилин тут подобалося знаходитися. Вміють же люди так добре зробити для людей у віці. Адже вони заслуговують на найкраще! Я дуже була рада, що ми не обрали за своєю «інтуїцією» будинок престарілих у Волинській області, Тернопільській, Черкаській області та в будь якій іншій, ми багато дуже областей перебрали, переобдумали, я вище про це писала. А насправді, те що нам було потрібно, знаходиться зовсім поряд! І мама в захваті, і ми пройшли через усі труднощі впевнено. Зараз мама знову самостійна, почувається добре. Так, у неї знайшли декілька порушень, які призвели до погіршення зору, вона лікується періодично, але в цілому вона дуже задоволена життям. Я гадаю такі місця людей надихають, оздоровлюють, дають надію. Дуже дякую всім працівникам «Благодаті» https://pansionat-blagodat.com.ua/budinok-prestarilih-rivne/ за вашу роботу, якщо ви мене читаєте! А всім іншим раджу мати собі на увазі це місце, ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра!