Всім привіт! Мене звати Юрій, я живу в рівненській області, місто Дубно. Хочу у цієї своїй розповіді подякувати / центру реабілітації після інсульту в м Рівне «Благодать» за те, що допомогли з бабусею. Вона пережила інсульт, після якого почала погано говорити і погано ходити. Як казали лікарі, коли вона лежала в реанімації, їй ще пощастило. Бо могло бути й гірше все. Але проблеми з мовою та рухами були для неї теж сильним ударом, тож треба було щось вирішувати. Про можливість проводити реабілітацію після інсульту в домашніх умовах і мови не йшло, бо нас лікарі попередили, що це не тільки може не дати результату, але зробити все тільки гірше.

Так як нас попередили в обласній лікарні, що ціна перебування в реабілітаційному центрі приватного типу буде дорого коштувати, тому ми вирішили скористатися послугами державної реабілітації після інсульту в Рівному. Бабуся Поля була не проти і все розуміла, що ми не дуже багата сім’я, але щось робити треба і залишати проблєму неможна. Бабуся часто плакала, тому що вважала себе великою тягарем для нас. І хоча ми їй постійного говорили, що це не так, але вона не вірила нам. Вона ще стала дуже емоційно неврівноважена. І зрозуміти її було можна. Тому що вона все життя була дуже активна, такий на сімейний живчик)) Вона і на огороді, і по місто бігає, і в Рівне їздила по справах різних, і у Львів, і на Закарпаття. А тепер їй було дуже важко робити багато речей.

І ось вона поступає в державний реабілітаційний центр після інсульту в Рівному. Відразу скажу, що там було дуже по совпедповські. Ремонт мабуть років ще 90-х, може нульових, стара сантехніка, старі високі кушетки, на які важко підійматись і з яких важко злазити. Коли я запитав у санітарці, як хворі літні люди з справляються, вона мені відповіла, що санітарки та медсестри дпомогають людям після інсульту сходити і залазити на ліжка. Після цих слів я трошки заспокоївся. Тим паче бабуся сама сказала, що полюбляє такі ліжка і дійсно в неї самої вдома дуже високе ліжке, на яку вона забирається перед цим встаючи на маленький табуретик, як на сходинку. Тому, повторюсь, я був більш-менш спокійний з цього приводу. В цілому я не можу сказати, що було брудно чи ще якісь неприємні деталі лізли у очі. Як мені здавалось, реабілітаційний центр собі і реабілітаційний центр. Санвузол був не дуже добрий, але ми чомусь вважали, що бабуся в цьому центрі побуде не дуже довго – місяць-два. Там її підлікують і вона знову буде з нами і все буде гаразд. Не знаю, звідки я це взяв, але, здається, що так сказав головний лікар центру реабілітації після інсульту. Може я щось і наплутав.

Коротше, бабусю Полю там залишили і поїхали назад додому у Дубно. Через 2 дні приїхали її навістити, питаємо в неї що і як, як приходять перші зайняття, як їй в цілому. Приблизна відповідь її була така:

  •  До сих пір не було ніяких зайнять. Зі мною в палаті спить жінка, яка дуже голосно хропе. Вночі мені ставало погано, але ніхто не прийшов, коли я почала звати. Так і пролежала до самого ранку, поки не був обхід. Тоді мені дали таблетки і мені трохи стало легше.

Я відразу після цих слів пішов до головного лікаря, пообіцяв бабусі, що не буду робити скандал. Але, як це звичайно буває, головного лікаря на місці не було. Медсестра відповіла, що її не було в ту ніч на зміні. Санітарки, яка була в ту ніч, не було зараз на зміні. І так всі мене відправляли. Десь через годину з’явився головний лікар відповідальний саме реабілітацію після інсульту. Дуже спокійно він мене вислухав після чого вибачився і сказав, що зайняття було відкладено, тому що всі лікарі захворіли коронавірусом, але скоро приїде заміна. Про те, що не прийшла медсестра, коли бабуся кликала, теж сказав. Він знов вибачився і сказав, що такого більше не буде.

Після слів лікаря я трохи заспокоївся і ми поїхали додому, сподіваючись на краще. Але вже через кілька днів знову отримали тривожний дзвінок від бабусі. Вона плакала в трубку, скаржилася, що її дуже болить нога, але ніхто не звертає уваги. Сказала, що їй знову не дають належної уваги та лікування. Ми негайно вирушили до центру.

Приїхавши, ми побачили, що бабуся лежить на ліжку, зовсім змучена і зі сльозами на очах. Коли я спитав, що сталося, вона розповіла, що всю ніч її нога була спухла і боліла, але ніхто не прийшов, щоб допомогти. Вона кликала медсестру, але та прийшла тільки під ранок і сказала, що зараз занадто зайнята іншими пацієнтами. Я пішов шукати лікаря, але знову його не було на місці. Медсестра, яка мала бути на зміні, була невідомо де. Санітарка ж сказала, що нічого не може зробити, бо не має необхідних ліків. Я знову почав вимагати зустрічі з головним лікарем, але знову почув лише вибачення і обіцянки, що ситуація покращиться. І знову ніякої реабілітації після інсульту бабусі не робили…

Наступного дня ми приїхали знову і побачили, що бабуся ще більше засумувала. Вона розповіла, що заняття з реабілітації все ще не почалися, бо нові лікарі так і не приїхали. Її моральний стан був на межі, вона почала втрачати надію на одужання. Це був останній раз, коли я залишив її в тому центрі. Ми забрали бабусю додому, бо таке ставлення було просто нестерпним.

Після того, як ми забрали бабусю з державного центру реабілітації після інсульту в Рівному, вирішили спробувати ще один варіант – приватний реабілітаційний центр у місті Вараш. Нам його порадили знайомі, казали, що там хороші умови і кваліфікований персонал. Ми мали надію, що там бабуся Поля зможе отримати належну допомогу і відновити своє здоров'я. Перший день у Вараші виглядав обнадійливо: новий центр, сучасний ремонт, чисті і світлі палати. Ми подумали, що нарешті знайшли місце, де бабуся зможе відновитися. Але вже через кілька днів стало зрозуміло, що зовнішність оманлива.

Бабуся почала скаржитися, що їй не подобається харчування. Вона сказала, що їжа часто холодна і несмачна. Порції були дуже маленькі, і вона постійно відчувала голод. Ми спробували поговорити з адміністрацією, але вони лише знизали плечима і сказали, що меню стандартне для всіх пацієнтів і змінити його не можуть.

Далі були проблеми з персоналом. Медсестри і санітарки були неуважні і байдужі. Одного разу бабуся подзвонила мені і зі сльозами на очах розповіла, що їй стало погано вночі, але знов ніхто не прийшов на допомогу. Вона кликала, але ніхто не реагував. Коли я приїхав наступного дня і запитав про це, мені сказали, що медсестра просто не почула виклик через власну втомленість. Сама реабілітація після інсульту в цьому санаторії, на яку ми так сподівалися, теж залишали бажати кращого. Бабусі призначали заняття, але вони часто переносилися або взагалі скасовувалися без жодних пояснень. Вона годинами чекала на свої процедури, але медичний персонал займався іншими справами. Одного разу, коли ми приїхали навідати її, вона розповіла, що на одну з процедур її принесли на старому візку, який скрипів і був дуже незручний, і вона з нього постійно випадала. Вона сказала, що почувалася, наче її зневажають і ставляться як до якоїсь речі, а не людини. А ціна перебування в цьому реабілітаційному центрі було достатньо велика.

Відчуваючи себе безпорадними, ми почали шукати інші варіанти. Важко було дивитися на те, як бабуся страждає не лише фізично, але й морально. Ми вирішили, що більше не можемо залишати її в цьому реабілітаційному центрі в м Вараш, і знову забрали додому… Нам було дуже боляче бачити, як її надія на одужання згасає через неуважність і байдужість людей, яким ми довірили її здоров'я. І нам було страшно, що дорогоцінний час минає, а ми нічого не можемо зробити. І якщо сказати, що бабуся просто вередувала, але ми дійсно бачили, що причини для скарг у неї були.

Нам ще рекомендували реабілітаційний центр після інсульту в Вінниці, Черкасах, на Закарпатті, десь в Київській області, але для нас було принципово знайти саме в Рівненській області, щоб ми могли швидко до неї доїхати, якщо їй не сподобається, і в цілому могли навіщати її. Тому було вирішено, що тільки Рівненщина.

Після невдалого досвіду у реабілітаційному центрі в Вараші, ми вирішили не ризикувати і знайти місце, де їй дійсно зможуть допомогти. Я почав шукати в інтернеті та читати відгуки. І так я дізнався про  реабілітаційний центр у Рівному "Благодать". Я, напевно, прочитав зо два десятки різних оповідань і відгуків від родичів людей, які пережили інсульт. Тоді я вирішив ще спробувати Рівне. Попередньо я зателефонував до них. Дуже приємний консультант. Ми багато проговорили, він уважно відповідав на всі запитання. А потім я вирішив з'їздити та особисто подивитися місце. Мене добре прийняли, зробили велику екскурсію, я побував у їхніх номерах, побував у їдальні і навіть скуштував їхню їжу, я поговорив з мешканцями, і після цього я зрозумів, що бабуся цілком може прийняти це місце.

Як тільки ми привезли бабусю до «Благодаті», нас зустріли з усмішкою та розумінням. Вже з першого дня бабусі призначили комплексну програму реабілітації після інсульту. Їй надавали спеціальні фізичні вправи для відновлення рухових функцій, а також заняття з логопедом, щоб покращити мову. Кожен день починався з зарядки, яку проводили під контролем досвідчених інструкторів. Вони уважно стежили за станом кожного пацієнта і підбирали вправи індивідуально.

Лікування також включало масажі та фізіотерапію. Спеціалісти використовували сучасні методи і обладнання, що допомагало зменшити біль і покращити загальний стан бабусі. Окрім медичних процедур, у центрі «Благодать» велика увага приділялася дозвіллю пацієнтів. Бабуся Поля брала участь у різних заходах: арт-терапія, заняття з рукоділля, зустрічі з психологом. Вона також багато часу проводила на свіжому повітрі. Там є спеціально облаштовані доріжки для прогулянок і зони для відпочинку.

Дуже важливо було те, що персонал центру ставився до кожного пацієнта з великою турботою і повагою. Бабуся відчувала себе не просто пацієнткою, а людиною, яку тут цінують і люблять. Це дуже позитивно вплинуло на її емоційний стан. Вона почала посміхатися, вірити в себе і свої сили. Результати не змусили себе довго чекати. Вже через місяць бабуся почала краще говорити і впевненіше рухатися. Вона більше не плакала від безнадії, а навпаки, з кожним днем відчувала себе все краще. Тривалість лікування після інсульту зайняла три місяці, але це було того варте. Бабуся повернулася додому майже зовсім здоровою.

Ми дуже вдячні центру «Благодать» за їхню роботу. Вони дійсно допомогли нашій бабусі відновитися і повернутися до нормального життя. Так, людям її віку практично неможливо повернутись до життя, яке було до інсульту, але можна досягнути дуже багато, якщо звернутися до справжніх професіоналів.

Особливо приємно було бачити, як бабуся почала ходити без сторонньої допомоги. Вона більше не потребувала постійної підтримки, хоча ми завжди були поруч. Її рухи стали впевненішими, і вона знову могла сама виконувати багато завдань по дому. Це було справжнім дивом для нас усіх. Одного дня бабуся навіть запропонувала поїхати на невелику прогулянку до міста, це було дуже класно. Вона також почала більше спілкуватися з друзями і сусідами. Всі були вражені її відновленням. Ми розуміли, що велика частина цього успіху належить центру реабілітації після інсульту в Рівному «Благодать». Їхня турбота, професіоналізм і щирість стали ключем до одужання нашої бабусі. Вони допомогли не тільки фізично, але й морально. Бабуся Поля повернула віру в себе і свої сили, а це найважливіше!

Зараз ми живемо звичайним життям, як це було до інсульту. Ми знаємо, що завдяки «Благодаті» наша бабуся знову з нами, і це безцінно. Вона стала для нас прикладом сили і мужності, показала, що навіть у найскладніших ситуаціях можна перемогти.

В кінці своїй розповіді залишу їхні контакти:

Сайт: https://pansionat-blagodat.com.ua/reabilitacziya-pislya-insultu-rivne/

Телефон: (098) 859 68 72

Адреса: вул. Володимира Стельмаха, 28a

Якщо вам потрібен дійсно якісний реабілітаційний центр в Рівному, то зверніться саме до них!