Вітаю, хотів би поговорити про дуже серйозну тему і розказати свій досвід про  пансіонат для престарілих у Рівному. Думаю варто прочитати до кінця, щоб побачити всі сторони таких установ і зрозуміти, що не все так, як ми звикли думати. Так, мені довелося на деякий час залишити маму у будинку престарілих, але це був КРАЩИЙ будинок престарілих у Рівному «Благодать», який дуже допоміг нам і виручив у скрутну годину, як то кажуть. Але почну спочатку.

Я зараз проживаю разом з мамою і зі своєю дівчиною. Ми стали жити не так давно разом, це по іншим причинам. Живемо нормально, все добре. Але ще недавно, до будинку інтернату для престарілих та інвалідів було зовсім інше життя. Коли я ще жив з мамою сам. У ней в якийсь момент почало різко здавати здоров’я… Все змінилося одного дня, коли мама почала скаржитися на незрозумілу втому. Спочатку ми не надавали цьому значення, думаючи, що просто напружений тиждень по роботі. Але з часом ці симптоми ставали все більш вираженими. Мама почала частіше відпочивати, але втратила інтерес до своїх улюблених занять і стала менше посміхатися. Ну може тут нічого такого незвичного не було, але це було непросто спостерігати. Кожного дня вона ставала все більш втомленою, її кроки сповільнювались, а очі втрачали колишній блиск. Я почав звертати увагу на те, як вона змінюється, як її звичний ритм життя руйнується. Спостереження за маминим здоров'ям стало моєю щоденною турботою. Я частіше був вдома, намагаючись підтримати її і забезпечити всім необхідним. Іноді, вранці, я ловив на собі її погляд, повний вдячності, який мовчазно говорив: «Дякую, що ти поруч». Ну і звісно, що в лікарів вона наблюдалася, це само собою. Все списували на вік, на тиск, зміну погоди, ну і таке, у мами були деякі проблеми, але не критично. Тобто тоді я і близько не думав про приватний будинок престарілих. Якщо що, то думати про державний будинок престарілих взагалі нікому не раджу.. Навіть думати!

Далі з часом, мама стала менше говорити про своє здоров'я, ніби боялася турбувати мене своїми проблемами. Але я бачив, як їй ставало все складніше виконувати навіть прості домашні справи. Її улюблені квіти почали засихати, адже вона вже не мала сили за ними доглядати. Вона казала, що просто не встигає, що втомлюється швидко, що по лікарям набігалася і сил не має. Плюс вона стала частіше забувати деякі речі, про які завжди пам’ятала, наприклад про ті ж квіти. З того часу моє життя змінилося. Я зрозумів, що мама потребує моєї уваги та підтримки більше, ніж коли-небудь. Так, з часом вона потребуватиме і професійний догляд за пристарілими і у місті Рівне я знайшов кращий заклад! Все ж таки там професіонали, які надали їй чудову підтримку і допомогу, надали те, чого не міг надати я. І хоча це вплинуло на всі аспекти мого життя я не думав ніяк інакше. Мама виховала мене одна, вклавши всю свою любов і турботу у моє виховання, і тепер мій час піклуватися про неї… І я дуже був радий, коли знайшов у потрібний момент кращий догляд за пристарілими у Рівному, поруч з домом. Я зрозумів, не завжди будинок для людей похилого віку це те місце, куди відправляють родичів, тому що вони не потрібні. Ні. Коли мені набридло слухати про те, що у мама просто втомилася, що у неї чутливість до погоди і все таке інше я настояв на тому, щоб змінити лікаря і пройти детальне обстеження. Ми обрали клініку з доброю репутацією і сучасним обладнанням, де мамі обіцяли всебічне дослідження її стану. Вона погодилася, хоча я бачив тривогу в її очах. Я тримав її за руку, коли ми входили в холодні коридори клініки, намагаючись передати їй свою впевненість і підтримку.

Дні обстеження були наповнені неспокоєм і очікуваннями. Кожен день ми проводили в клініці, переходячи від одного кабінету до іншого. Мама проходила численні тести і аналізи, рентген, УЗД, МРТ, все що могло допомогти лікарям зрозуміти причину її стану. Я був поруч з нею, хоча моє серце кровоточило, бачачи її виснаження і страждання. Так, мені довелося перейти на роботу віддалено, я мав це зробити. Але і це не було причиною віддати її будинок для престарілих, тут все інакше, тут мав бути саме я.

Потім настав день, коли нам мали повідомити результати. Ми сиділи в маленькому, білому кабінеті, чекаючи на лікаря, мої руки були холодні від напруги. Лікар увійшов, і я побачив на його обличчі вираз, який відразу дав мені зрозуміти – новини будуть не дуже добрими. Він розпочав свою розповідь акуратно і виважено, але кожне його слово вібрувало в повітрі. Рак. Страшне і невблаганне слово, яке в мить перевернуло наше життя… Насамперед це було шоком. Важко описати, скільки емоцій пронеслося через мою душу: від заперечення до гніву, від страху до рішучості боротися. Мама сиділа мовчки, її обличчя було блідим, але в її очах я побачив непохитну силу. Так, лікування було довгим і важким. Мама проходила курси хіміотерапії, які виснажували її, залишаючи наслідки, які вплинули на все її подальше життя. Це було випробуванням не тільки для її фізичної сили, але і для душі. Вона стала іншою, часто втомлена, іноді відсутня. Але вона вижила, вона перемогла цю жахливу хворобу, показавши неймовірну витривалість і силу духу.

Так, наслідки були і вони помітні. Ще і мама не молода. Вона потребувала догляду як за пристарілими у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів. Але я мав справлятися сам! Ми єдині один у одного. Мій день складався з того, що я працюю, у перервах часто роблю те, що мамі необхідно по дому, у магазині, в аптеці ну і так далі. Стало важко, це правда. Але я не здавався. Допоки одного разу я не потрапив в аварію і не зламав обидві ноги…

До цього мій звичний ритм життя був напруженим так, але я завжди знаходив час для мами, піклуючись про неї з усією можливою увагою і любов'ю. Між роботою, домашніми справами та походами в магазин чи аптеку для мами, я відчував себе на межі, але зберігав рішучість та витримку. Вона потребувала моєї допомоги, і я не міг дозволити собі відступити або віддати її у дім престарілих. Адже я можу!

Потім як я сказав вже усе раптово змінилося одного холодного вечора, коли я повертався додому після чи то лікарні для мами щось брав, рецепт мабуть, чи то ще і з аптеки, щось таке. Дорога була слизькою від льоду, і я не встиг зреагувати, коли переді мною раптово з'явився автомобіль. Удар був миттєвим. Я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, зрозумів, що не можу рухатися – мої обидві ноги були зламані. Ну, мені так спочатку здалося, але потім і лікарі підтвердили. Перебуваючи в лікарні, я був переповнений відчаєм і безсиллям. Не в змозі стояти на ногах, я опинився у вкрай скрутному становищі, адже не міг допомогати мамі, яка так потребувала моєї уваги і турботи. Це був момент, коли я зрозумів, що маю вжити рішучі заходи і... Спочатку почав розглядати державні будинки для людей похилого віку з біллю у грудях. В іншому випадку мама б не вижила, адже вона вже була вразлива і потребувала сталої та професійної допомоги. Важке рішення прийшло до мене під час безсонних ночей у лікарняній палаті: ми повинні були розглянути можливість розміщення мами у приватний дім престарілих! Чому я одразу про не подумав, хоча я і не знав нічого про такі установи. Я перебрав усе – будинок престарілих в Івано Франківській області, Вінницькій, Волинській, Львівській, ще Житомирська область, Хмельницький, Кропивницький, Біла Церква.. Звісно я шукав і будинок престарілих у Рівненській області і я все ніяк не міг зрозуміти, який краще обрати..

Я обговорив це з мамою, коли трохи піднявся на духу. Спочатку вона була проти, стурбована зміною обстановки та відсутністю звичних речей та облич. Але я пояснив що це необхідність і що так вона отримає кращий догляд та увагу, які я сам тимчасово не в змозі забезпечити. Ми провели багато годин, обговорюючи деталі, переглядаючи всі ці різні заклади, що могли б запропонувати найкращі умови. В кінці мама погодилася. Мені було боляче дивитися, як вона готується до такої серйозної зміни у своєму житті, але водночас я розумів, що це правильний крок.

По рейтингу ми обрали  будинок престарілих у Рівному «Благодать». Ще я наткнувся на великий відгук про цей дім для престарілих і зі схожою історією. Чесно, читав і був у захваті. Та і часу не було далі шукати, і ми обрали «Благодать», тим паче що він знаходиться у Рівному на вул. Володимира Стельмаха, 28А, тобто не далеко, хоча і саме Рівне не велике місто. Але мені головне, щоб там спеціалісти були найкращі, щоб мамі надавали належний догляд і допомогу. Щодо того, які цей будинок престарілих має ціни – я бачив і дорожчі НАБАГАТО, а у «Благодаті» мені здається що саме ціна-якість. І це правильно, це дає людям можливість! Якщо цікаво, то зателефонуйте у «Благодать», вам розкажуть все, ось їхній номер: (098) 859-68-72. Я так і зробив і мені все чітко і зрозуміло розказали, відповіли на всі питання, і щодо проживання, лікування, які документи потрібні для оформлення в будинок престарілих і т.д. І все, того ж дня мама була вже у «Благодаті». Тепер про це місце детальніше. Це Рівненський геріатричний пансіонат, тобто тут як доглядають за людьми і влаштовують різні розважальні заходи, так і надають медичну допомогу. Місцерозташування я вважаю зручне як для такого закладу, повторюсь, Рівне і так не велике місто. І мені дуже пощастило, що в такому маленькому місті є такий заклад і що ми обрали само його! Коли ми пройшли весь порядок оформлення в будинок престарілих, а він був дуже швидким і без зайвого клопоту, і мамі запропонували кімнату з усіма зручностями. Взагалі – я там був, навідував коли маму, я був у захваті який ремонт і яке відношення до людей. Усі ходять усміхнені, що персонал, що лікарі, що люди які там проживають. Мама мені розповідала чим вони займаються у вільний час і я навіть позаздрив трохи! Я б і сам не проти там пройти відновлення і відпочити. Та я молодий ще відносно і я робив усе, щоб якнайшвидше встати на ноги. Так, це було не просто, але мені гріло душу те, що мама зараз в надійних руках.

Я спілкувався з лікарем і по телефону, і особисто, коли зміг навідати на візочку. Це було дещо весело і трохи смішно, і я радів, коли бачив у маминих очах задоволення, якесь натхнення і цікавість до життя. Мама часто казала, що це сама тиха гавань у Рівному, адже відчуває себе тут спокійно і переживає тільки за мене. Ще чого не вистачало, я з усім впораюсь, я їй це завжди казав. Лікар казав, що мамі не варто турбуватись і розказував про усі медичні рекомендації, процедури, маніпуляції, лікування і все-все. Я навіть і не знав, що приватні будинки престарілих надають УСІ послуги. Ми були задоволені всім, від умов проживання, до лікування і розваг. Окремо ще хочу сказати важливу річ – тут не так, як у державних будинках для людей похилого віку меню одне для всіх майже. Тут є індивідуальне меню, завжди різноманітне і смачне, все свіже, можна міняти його, звісно порадившись із лікарем. Я був у захваті! То я сидів на бутєрах і все таке, але не тільки тому що я не вмію готувати, мені просто так простіше було, я ж мав ще якось працювати, а от похід до магазину це для мене було те ще випробування.

Час ішов, я відновлювався, мамі теж у пансіонаті для престарілих «Благодать» стало краще, вона стала краще себе почувати, пройшла класну терапію, відпочила та знайшла друзів нових. Все одно місяці тягнулися довго і ось нарешті я забрав маму. На той час я уже познайомився з дівчиною, яка мені допомогала, але і я вже був більш-менш здоровий. Я зміг забрати її додому і тепер ми живемо разом утрьох. Хтось можливо скаже, що це не прийнятно, що це важко, але я хочу розвіяти цей міф – не важко і все у нас добре. На щастя дім великий, нам усім вистачає місця. Я вдячний як своїй дівчині, так і звісно я вдячний тим, хто створив будинок престарілих у Рівному «Благодать». Не знаю як би було, якщо б був якийсь інший, але саме за цей я можу впевнено сказати – обирайте «Благодать» і ви не пошкодуєте, адже ваші близькі ж заслуговують на найкраще! Подивіться самі сайт – https://pansionat-blagodat.com.ua/budinok-prestarilih-rivne/ почитайте і особисто поговоріть з працівниками і самі у всьому впевнитесь!