Мене звати Олексій, мені 30 років, і я наркоман з Луцька, який зміг знайти в собі сили і пройти лікування наркозалежності в Рівному.
Моя історія почалася десять років тому коли я ще був безтурботним студентом. Тоді я навчався в університеті і жив разом з друзями у гуртожитку. Спершу це були звичайні вечірки, алкоголь і сигарети. Але одного разу мій друг запропонував спробувати щось сильніше – марихуану. Здавалося, що це нешкідливо, адже всі тоді казали, що це просто розвага.
Поступово марихуана стала невід'ємною частиною наших вечірок. Я навіть не помітив, як почав шукати щось сильніше, аби отримати більше задоволення. Ось тоді з'явився амфетамін. Спочатку це були лише експерименти, але згодом я почав відчувати, що без нього не можу нормально функціонувати. Вже не було різниці, де і з ким я – головне було отримати чергову дозу.
Поступово марихуана стала невід'ємною частиною наших вечірок. Я навіть не помітив, як почав шукати щось сильніше, аби отримати більше задоволення. Ось тоді з'явився амфетамін. Спочатку це були лише експерименти, але згодом я почав відчувати, що без нього не можу нормально функціонувати. Вже не було різниці, де і з ким я – головне було отримати чергову дозу.
Перший рік на амфетамінах був справжнім хаосом. Я не спав ночами, витрачаючи години на безглузде споглядання стелі чи нескінченні розмови з такими ж, як я, «колегами» по залежності. Кожен день починався з пошуку нової дози. Я втратив роботу, бо постійно запізнювався або зовсім не з'являвся на робочому місці. Мої колеги не розуміли, що зі мною відбувається, а я не міг пояснити. Вони бачили лише людину, яка повільно втрачає контроль над собою. Вони думали, що я божеволію, а в мене були на 100% ознаки наркотичної залежності. Мне вже тоді був конче потрібен реабілітаційний центр для наркозалежних, але…
Амфетамін давав мені фальшиве відчуття енергії та ясності. Я думав, що можу все – працювати, навчатися, спілкуватися. Але насправді я втрачав зв'язок із реальністю. Дні зливалися в один нескінченний потік, і я вже не розрізняв, коли починається день, а коли ніч. Я пропускав важливі події в житті моїх рідних і друзів не помічав як руйнуються відносини з ними.
Поступово амфетамін перестав давати те відчуття ейфорії, яке було на початку. Я почав збільшувати дози, замість того, щоб шукати як вийти з наркотичної залежності я шукав той самий «кайф». Я став агресивним, нервовим, не міг контролювати свої емоції. Кожен новий день був випробуванням – чи знайду я дозу, чи вистачить мені грошей, чи зможу я обманути своїх рідних і друзів знову.
Другий рік на амфетамінах був ще гіршим. Я вже не намагався приховувати свою залежність. Моє обличчя було виснажене, очі червоні, руки тремтіли. Мати плакала, благаючи мене зупинитися, але я не міг. Благала пройти безкоштовне лікування наркоманії неподалік від нашого дому. Я був настільки глибоко в залежності, що навіть думка про відмову від амфетамінів викликала паніку. Я продав усі свої цінні речі, заліз у борги, обманював усіх навколо.
Кожен день починався з болісного пробудження – голова розколювалася, тіло боліло, в грудях горів вогонь. Я не міг думати ні про що інше, окрім як про чергову дозу. Гроші ставали головною метою – будь-якими способами здобути їх, аби знову прийняти. Я розумів, що повільно вбиваю себе, але це було сильніше за мене. Вже не було різниці, де і з ким я – головне було отримати чергову дозу.
Два роки я жив на амфетамінах. Моє життя перетворилося на безкінечний цикл: доза, ейфорія, крах, біль і знову доза. Я вдихав амфетамін майже щодня, і це почало позначатися на моєму здоров'ї. Спочатку це були легкі носові кровотечі, але згодом проблеми з носом ставали все серйознішими. Слизова оболонка носа руйнувалася, я постійно відчував біль і дискомфорт. Говорити, що на лице були всі ознаки що свідчать про наявність наркотичної залежності – немає сенсу. Я мав вигляд звичайного наркомана.
Я намагався ігнорувати симптоми фізичної залежності від наркотиків, думав, що вони минуть, але все ставало тільки гірше. Носові кровотечі стали регулярними і болісними, я вже не міг вдихати амфетамін, як раніше. Кожен вдих приносив не лише ейфорію, але й нестерпний біль. У дзеркалі я бачив своє обличчя, спотворене наркотиками і біллю, але не міг зупинитися.
Тоді я перейшов на ін'єкційне вживання. Це здавалося єдиним виходом. Я думав, що так буде легше, що це врятує мене від болю в носі. Перший укол був страшним, але я швидко звик. Ін'єкції давали більш потужний ефект, і це знову повертало мене до відчуття ейфорії, яке я шукав. Але ціна була надто високою.
Моє тіло почало швидко руйнуватися. Місця ін'єкцій запалювалися, з'являлися гнійні рани. Я не міг зупинитися навіть тоді, коли бачив, як голки залишають сліди, які ніколи не зникнуть. Руки були вкриті шрамами, вени стали твердими і болісними. Я знав, що йду до самознищення, але не бачив іншого виходу.
Кожна ін'єкція була ще однією сходинкою вниз. Я втратив залишки людської гідності, моє життя обернулося навколо пошуку чергової дози. Я вкрав у власної матері гроші, продавав усе, що мав, обманював друзів і знайомих. Мені було байдуже на все, окрім наркотиків.
Моя мати не витримала і вигнала мене з дому. Я залишився на вулиці, без даху над головою, без підтримки. Мої друзі-наркомани стали моєю новою «сім'єю». Ми разом блукали вулицями, шукаючи можливість здобути гроші на дозу. Вечори проходили в підворіттях і покинутих будівлях. Кожен з нас знав, що довго так не протримається, але ні в кого не було сил змінити своє життя. Коли хтось говорив щось про те, щоб вилікуватися, то відразу з’являлась головна причина, чому це неможливо зробити – велика вартість лікування наркозалежності.
Моє тіло ставало все слабшим. Ін'єкції залишали все більше слідів, запалення поширювалося. Я розумів, що можу померти від інфекції або передозування в будь-який момент. Кожна нова доза могла стати останньою, але страх перед відмовою від наркотиків був сильнішим. Тобто була величезна психічна залежність від наркотиків.
Одного разу я зустрів наркомана з великим стажем, який подивився на мене, і порадив мені спробувати психоделіки, щоб злізти з ін'єкцій амфетаміну. Типу ЛСД, екстазі, кислота та інші – це ледве не препарати для лікування наркотичної залежності. Він сказав, що це допоможе мені знайти інший шлях і, можливо, навіть повернути контроль над своїм життям. У відчаї я вирішив спробувати. ЛСД, екстазі, кислота – ці слова стали моєю новою надією.
Перші кілька місяців справді здавалися покращенням. Я жив в комуні хіпі, вони мене прийняли, хотіли допомогти. Серед них були теж персонажі, які в минулому важкі наркотики приймали, такі як морфін, героїн, вінт і т.д. Психоделіки давали інші відчуття, не такі руйнівні, як амфетаміни. Вони відкривали переді мною нові горизонти свідомості, і я думав, що нарешті знайшов вихід. Відчуття були яскравими, неймовірними, вони переносили мене в інші світи, де не було болю і відчаю. Я почав вірити, що можу знову стати людиною.
Але поступово все змінилося. Дози психоделіків ставали все більшими, і реальність почала розмиватися. Психічна залежність від наркотиків же нікуди не ділась. Я вже не розумів, де закінчуються галюцинації і починається справжнє життя. Мій розум поступово зривався з котушок. Я почав бачити речі, яких не існувало, чути голоси, які нашіптували мені страшні речі. Реальність стала пеклом, і я не міг відрізнити її від вигаданих світів.
Люди почали уникати мене, бо я здавався їм небезпечним і непередбачуваним. Мені все частіше стали говорити, що мені потрібен приватний нарколог, що безкоштовне лікування наркоманії мені не допоможе. Я втрачав залишки зв'язків із реальним світом, ставав ізольованим у своєму власному кошмарі. Кожен день був боротьбою з власним розумом, і я вже не знав, як жити далі. Психоделіки, які спочатку здавалися порятунком, стали моїм новим в'язнем. В хіповській комуні стали мене боятися.
Я блукав вулицями Луцька, не знаючи, що робити і куди йти. Моє життя стало ще більшим хаосом, ніж було раніше. Галюцинації переслідували мене всюди, і я вже не міг відрізнити, де я знаходжусь і що відбувається навколо. Мій розум остаточно зламався, і я відчував, що остаточно втрачаю себе.
Одного разу я прокинувся без свідомості на вулиці. Люди навколо мене викликали швидку, і мене доставили до державного наркологічного диспансеру. Моя мати, дізнавшись про це, плакала, стоячи біля моєї лікарняної ліжка. Я майже нічого не пам'ятав про те, як сюди потрапив. Мене оточували стіни з гратами на вікнах і медсестри, які ставили крапельниці.
Перші кілька днів я майже не вставав з ліжка, відчуваючи жахливий абстинентний синдром. Тіло боліло, голова розколювалась, в усьому тілі відчувався тремтіння. Лікарі намагалися допомогти наскільки в них було можливостей (не секрет, що державні установи не дуже добре фінансуються), давали препарати для лікування наркотичної залежності, але моє серце все одно рвалося назад до наркотиків. Я не міг витримати цього болю і думки про те, що залишуся тут назавжди.
Сьомого дня я вирішив, що не можу більше залишатися у наркологічному диспансері. Я не бачив іншого виходу, як тікати. Вночі, коли чергова медсестра відволіклася, я знайшов спосіб вислизнути з палати. Я був слабким, ледь тримався на ногах, але бажання повернутися до звичного життя було сильнішим за страх. Я зібрав усі свої сили і втік.
Ночі на вулиці були холодними і безжальними, але я відчував свободу. Я знав, що моє тіло ще слабке, але думка про наркотики знову стала моєю єдиною метою.
Після втечі з диспансеру я швидко знайшов те, що шукав – наркотики. Цього разу це був мефедрон. Я не знав багато про цей наркотик, але тоді мені було байдуже. Перші кілька доз здавалися порятунком від болю і страху, які переслідували мене з моменту втечі. Але через три дні я відчув щось жахливе. Моє серце билося шалено, тіло тряслося, дихання ставало все важчим. Я думав, що це кінець.
Моя мати знайшла мене без свідомості під під’їздом і викликала швидку. Лікарі сказали, що я був на межі смерті від передозування. Це стало останньою краплею для моєї родини. Вони зібралися і вирішили, що так більше тривати не може. Мене відвезли на лікування наркоманії в Рівне у приватний центр «Матері проти залежностей». Я не вірив, що зможу змінити своє життя, але вже не мав сил боротися.
Лікування почалося з комплексного детоксикації. Це мали бути важкими дні, але лікарі і психологи підтримували мене. Кожен день приносив нові випробування, але і нову надію. Мене оточували люди, які розуміли мій біль і були готові допомогти. Я пройшов інтенсивну терапію, як фізичну, так і психологічну. Мене вчили розуміти свої емоції, контролювати свої бажання і знову довіряти людям.
Центр «Матері проти залежностей» став моїм новим домом. Я пройшов курс групової терапії, де познайомився з іншими, хто також бореться зі своєю залежністю. Ми ділилися своїми історіями, підтримували одне одного. Відчуття, що я не сам, додавало сили. Кожен день я ставав все сильнішим, вчився жити без наркотиків.
Моя родина теж мене підтримувала. З мамою пропрацював, напевно, найкращі психолог і психіатр в Рівному, які змогли донести до неї, яка має бути поведінка близьких наркомана. Її любов і підтримка допомогли мені пройти найважчі моменти. Моя мати, яка плакала, коли бачила мене в такому стані, тепер плакала від радості, спостерігаючи за моїми успіхами. Я почав вірити, що можу жити нормальним життям, що можу бути вільним від залежності.
Зараз я вже два роки, два місяці і два тижні веду повністю тверезий спосіб життя! Це було нелегко, але кожен день без наркотиків – це перемога. Я повернувся до навчання, знайшов роботу, знову почав спілкуватися з друзями. Моя родина знову бачить у мені людину, а не тінь, якою я був. Я знаю, що боротьба ще не закінчена, але тепер у мене є сили і підтримка, щоб йти далі. Кожен новий день приносить нові виклики, але я готовий до них. Моє життя змінилося, і я вдячний всім, хто допоміг мені пройти цей важкий шлях. Центр «Матері проти залежностей» став моїм порятунком! І якщо ви теж в складному стані, як наркоман з 10-тирічним стажем, рекомендую це анонімне лікування наркозалежних в Рівному.
Їхні контакти:
Телефони: +38 (097) 000 46 71 та +38 (099) 000 46 71
