Хелоу всім! Мене звуть Ігор, я алкоголік. Пробухав я 20 років, та навіть більше. Просто пив собі і пив. Хочу поділитись своєю історією. Може це комусь стане натхненням і він теж зав’яже з алкоголем. Відразу скажу, що зараз в мене вже 3 роки повної тверезості. І все це завдяки пройденому мною лікуванню алкоголізму в Рівному в «Матерях проти залежностей». Це такий медичний центр, де в Рівному лікують від алкоголізму. Притому реально лікують, а не просто роблять виведення з запою, а потім дають якісь краплі від алкоголізму без відома хворого. Ні, тут цілий комплекс і коли ти його проходиш, то ти реально інша людина. Ні, ти не промитий якийсь зомбі, як багато хто вважає, ти просто такий собі Термінатор, який більше не боїться спиртне чи людей, які його приймають. Не боїшся, що ти не зірвешься і нап’єшся.
Але я би хотів розказати свою історію алкоголізму.
Почалося все досить невинно. Ще в молодості, десь після школи, ми з друзями часто збиралися на вихідних, щоб просто відпочити. Пивка на лавці, трохи горілки на свята – здавалось, що нічого страшного в цьому немає. Але поступово це переросло у звичку. З кожним роком алкоголь ставав невід'ємною частиною мого життя. І я цього взагалі не відчував. Міг би я тоді подумати, що через роки мені будуть потрібні центри лікування алкоголізму? Звісно, ні! Спочатку це були лише вечірки на вихідних, але з часом пиятики стали регулярними, вже не тільки по п'ятницях і суботах, а і в будні. Здавалось, що без цього неможливо відпочити, розслабитися, зняти стрес. Алкоголь допомагав мені забути про проблеми, про невдачі та труднощі на роботі та в особистому житті. А саме через нього в мене й були ці невдачі. Тому що нормальні дівчата не хотіли зі мною мати справу, а якісь алкоголічки мене не цікавили, точніше у мене вони були, але це було недовго. Вони завжди погано пахли, майже не стежили за гігієною. На роботу через пияцтво я постійно запізнювався, там тупив. І ось так алкоголь ставав моїм єдиним втішником, коли світ здавався надто жорстоким. Я виправдовував себе тим, що багато хто так живе, що це нормально. Але, на жаль, це було далеко не так. Поступово я втрачав контроль над собою. Я став дратівливим, агресивним, почав сваритися з рідними та друзями. Вони намагалися мені допомогти, але я вперто відмовлявся визнати, що проблема існує. В голові сиділа впевненість, що можу кинути пити в будь-який момент, просто зараз не час. Мене смішило коли мені пропонували пройти хоча б безкоштовне лікування алкоголізму в державній установі. А тим часом ситуація все більше погіршувалася. Я почав вживати алкоголь навіть вранці, щоб хоч якось зібратися і піти на роботу. Були моменти, коли я взагалі не пам’ятав, як минули останні кілька днів. Повне забуття, постійний страх перед тим, що скажуть інші, що буде далі… А потім був той день, коли я опинився на лікарняному ліжку після чергового запою. Лікарі сказали, що якщо я не припиню пити, то наступного разу може бути надто пізно. Це був шок. Я зрозумів, що стою на межі, і якщо не зроблю крок назад, то просто впаду в прірву. Вони порекомендували пройти хоча б кодування від алкоголізму. Але нічого такого я не планував робити і просто коли вийшов з лікарні почав знову пити…
Точніше, вийшовши з лікарні, я ніби й справді вирішив, що тепер все буде інакше. Але сила звички та внутрішня слабкість швидко взяли верх. Я знову повернувся до пляшки, адже це було єдине, що, як мені здавалося, могло зняти напругу. Друзі та родина намагалися підтримати мене, але я відштовхував їх, не бажаючи визнати свою проблему. Тому я, як звичайний алкоголік, навіть слухати не хотів про наркодиспансери в Рівному чи будь-де ще. Щоранку я прокидався з важким відчуттям провини та розпачу. Дивитись на себе в дзеркалі було нестерпно: опухле обличчя, червоні очі, хворобливий вигляд. Я просто був тінню себе минулого. Моя продуктивність на роботі знизилася до нуля, а начальство вже починало натякати, що мої дні там пораховані. Вони навіть говорили, щоб я знайшов хоч якесь лікування алкоголізму десь в Рівненській області. Від друзів залишились лише ті, хто пив разом зі мною.
Але одна ніч стала переломною. Після чергової п’янки я знову опинився на лікарняному ліжку. Цього разу ситуація була ще гіршою. Лікарі дали мені зрозуміти, що наступного разу я можу вже не прокинутися. Це були жахливі слова, але навіть вони не змусили мене задуматися над своїм життям… настільки я був вже залежним від спиртного!! Виходячи з лікарні, я пообіцяв собі, що все зміню. Але обіцянки залишились лише словами. Я повернувся до старих звичок. День за днем я все більше занурювався у прірву, з якої, здавалося, вже неможливо вибратися. Алкоголь став моїм єдиним другом і ворогом одночасно. Родина більше не могла терпіти мою поведінку. На то час я вже був одружений. Так от дружина залишила мене, забравши дітей. Це було ще одним ударом, але навіть втрата родини не зупинила мене. Я просто пив далі, намагаючись втопити свою біль і розпач у пляшці. Мій стан погіршувався з кожним днем. Тіло вже не витримувало таких навантажень. Часті головні болі, тремтіння рук, постійна втома – все це стало невід'ємною частиною мого життя. Я більше не міг працювати, і мене звільнили. Тепер у мене не було ні роботи, ні родини, ні друзів.
Мене витурили з квартири за несплату оренди, і я опинився на вулиці. Життя перетворилося на суцільний жах. Хоча ви не повірите, і тоді я вважав, що це просто складний період, і мені його потрібно просто пережити. Замість того, щоб шукати професійного нарколога в Рівному, я шукав гроші на випивку будь-якими способами, часто жебракував чи навіть крав. Щоразу, коли я дивився на своє відображення у вітринах магазинів, бачив лише тінь того, ким я колись був.
Але навіть в такому стані я не міг зупинитися. Алкоголь став моїм єдиним притулком, єдиним способом забути про весь той жах, який став моїм життям. Я більше не вірив, що можу щось змінити, я не вірив не в платне, не в безкоштовне лікування алкоголізму. Кожен новий день був лише повторенням попереднього – безнадійність, розпач і алкоголь.
Життя на вулиці було справжнім пеклом. Кожен день здавався нескінченним і безнадійним. Одного разу, проснувшись на холодній лавці в парку, я зрозумів, що більше так жити не можу. Відчуття повного виснаження та безвиході стало нестерпним. Я знав, що якщо не зроблю щось негайно, то просто не доживу до наступного дня.
Одного разу до мене підійшов чоловік, який також виглядав як безпритульний. Він розповів, що є безкоштовний реабілітаційний центр для алкоголіків, де можна отримати допомогу. Знаходився цей наркологічний центр в Рівному, а я у той час жив в Рівненській області. Там знайшов покинутий дім (не питайте як я його знайшов). Слова того чоловіка засіли в моїй голові, адже я розумів, що це може бути мій останній шанс на порятунок. Але сумніви та страхи все ще переслідували мене. Я кілька днів збирався з думками, намагаючись вирішити, чи варто ризикувати. Зрештою, відчаю було настільки багато, що я наважився добратись до того центру. Знайти його було нелегко, але зрештою я стояв перед його дверима, відчуваючи суміш страху і надії. Я дуже хотів повернути дружину з дітьми. Переступивши поріг, я відчув полегшення. Мене зустріли з розумінням і співчуттям. Спочатку я відчував, що це місце може дійсно змінити моє життя. Але реальність виявилася зовсім іншою. Відразу було видно, що це безкоштовне лікування алкоголізму: умови були жахливими, харчування недостатнім, а персонал – байдужим і непривітним. Кожен день здавався вічністю. Замість підтримки я відчував лише контроль і тиск. Групові сесії були формальними і не давали жодної реальної допомоги. Я відчував себе ще більш самотнім і розгубленим, ніж до цього. Через два тижні я зрозумів, що це місце не допоможе мені. Вийшовши з центру, я відчув себе ще гірше, ніж раніше. Ніби надія на порятунок була остаточно зруйнована. Я не знав, куди йти і що робити. Єдине, що здавалося реальним, це повернутися до того, що я знав найкраще – до спиртного...
Перша ж ніч після виходу я знову запив. Це було немов повернення до старого друга, який хоч і руйнував мене, але був єдиним, хто не відвертався. Я розумів, що знову впав у ту саму прірву, але більше не було сил боротися. Ті два тижні в тому безкоштовному реабілітаційному центрі лікування алкоголізму стали для мене ще одним провалом, ще одним розчаруванням у спробах змінити своє життя. Я бачив, як інші люди, які проходили лікування алкоголізму в Рівному разом зі мною, також не вірили у своє одужання. Ми були лише статистикою, ще однією цифрою в їхніх звітах. Ніхто не звертав уваги на нашу душевну біль, ніхто не намагався зрозуміти наші справжні потреби. Це було просто місце, де нас тримали, наче тварин у клітках, сподіваючись, що ми самі якось змінимося. Але так не буває.
Знову опинившись на вулиці, я зрозумів, що мені потрібна справжня допомога, але де її знайти, я не знав. Я почав шукати можливості для іншого, більш ефективного лікування алкоголізму, але відчував, що з кожним днем шанси на одужання все менші. Кожен ковток алкоголю здавався ще однією цеглиною в стіні, яка відгороджувала мене від нормального життя. Мій стан продовжував погіршуватися, і я відчував, що вже стою на самому краю прірви. Але навіть в такі моменти, коли здавалось, що все втрачено, в мені жевріла маленька надія. Можливо, десь є місце, де мені дійсно допоможуть. Можливо, ще не все втрачено. Але для цього потрібні були сили і віра, які я поступово втрачав.
Одного разу, блукаючи містом у пошуках пляшки, я випадково зустрів свого колишнього товариша по чарці Сашка. Його вигляд був просто шокуючим – він виглядав здоровим, чистим і навіть вдягненим у дороге вбрання. Я не міг повірити своїм очам. Сашко, який раніше був у такому ж стані, як і я, тепер виглядав як зовсім інша людина. Ми сіли на лавку, і він почав розповідати свою історію, поки я підливав собі в пластиковий стаканчик горілку. Він пив каву. Виявилося, що після нашого останнього спільного запою він також опинився на межі життя і смерті. Але, на відміну від мене, він не здався. Йому пощастило натрапити на інформацію про приватний медичний центр «Матері проти залежностей» у Рівному. Чи то він в інтернеті прочитав відгуки про їх лікування від алкоголізму, чи хтось розказав.
Сашко розповів, що у цьому центрі він пройшов повний курс реабілітації, який кардинально змінив його життя. Робітники центру не просто лікували його фізичні симптоми, а й допомогли відновити його психологічний стан. Вони працювали з ним індивідуально, підлаштовуючи лікування алкоголізму під його потреби. Це був справжній комплексний підхід, який враховував всі аспекти його залежності. Коли він мене запитав, чи хочу я закінчить зі спиртним, я йому сказав, що це не має значення: по-перше, до цього мені не помогло, а по-друге, в мене було грошей. Він сказав, що допоможе з грошима, якщо я пообіцяю з завтрашнього дня не пити, а він мене відвезе туди. Плюс від додав, що в них за лікування алкоголізму ціна в Рівному дуже мала, і йому не буде важко мені допомогти, і що якщо в мене все вийде, то колись і я комусь допомогу. Це була остання надія на порятунок. І я її використав.
Приїхавши до центру «Матері проти залежностей», мене зустріли з доброзичливими усмішками. Вже з порогу я відчув, що тут мені дійсно хочуть допомогти. Мене обстежили, провели всі необхідні аналізи і склали індивідуальну програму лікування. Перші дні зайняли виведення з запою, детоксикацію. Потім я щодня я відвідував індивідуальні та групові терапії. Психотерапевти допомагали мені розібратися з причинами моєї залежності, знаходили корені проблем і працювали над їх усуненням. Я відвідував заняття з медитації та йоги, які допомагали мені розслабитися і знайти внутрішній спокій. Також я проходив фізіотерапевтичні процедури, які допомагали відновити моє тіло після багаторічного зловживання алкоголем. Крім того, я мав змогу спілкуватися з іншими пацієнтами, які проходили лікування. Ми ділилися досвідом, підтримували один одного у важкі моменти, і це допомагало не втрачати віру у свої сили.
Зараз минуло вже три роки, як я не п'ю. Цей час став найщасливішим у моєму житті. Я заснував власний бізнес, який успішно розвивається, з часом до мене повернулась дружина.
«Матері проти залежностей» стали для мене справжнім рятувальним кругом!
Якщо вам потрібна допомога, подзвоніть до них: (097) 000-46-71 чи (099) 000-46-71
