Усім привіт. Нещодавно ми забрали бабусю із будинку престарілих у місті Рівне «Благодать» і хотілося б поділитися своїми враженнями, своєю історією, взагалі чому виникла у нас така необхідність. Як у всіх напевно, у нас було звичайне життя, свої якісь сімейні турботи, але одного разу проблеми почали сипатись на нас одна за одною, ми просто не встигали. Знаю, що багато кому і гірше зараз, але давайте будемо людяними і допомагати один одному. Нам у нагоді став одного разу як раз  будинок для престарілих «Благодать». Все почалося з того, що чоловіка звільнили з роботи, а якщо точніше, то їхня фірма закрилася повністю. Для нас це було звісно випробування, але навіть попри те, що я в декреті, ми знали, що протягнемо! Не дарма ми відкладали гроші, як раз на такий «чорний день». Ми були спокійні тому що чоловік дуже хороший спеціаліст і я була впевнена, що він знайде роботу швидко. Але це був лише початок… Невдовзі бабуся захворіла. Спочатку ми думали, що це просто простуда, хоча я завжди казала їй бути обережною, не сидіти на протязі. А їй постійно хочеться свіжого повітря, вона навіть взимку могла спати з відчиненим вікном! От і результат. Коли їй ставало все гірше, ми дуже переживали і лікарка направила здати тест на ковід. Не підтвердилось, але у бабусі виявили запалення легень і це було дуже серйозно. Я і чоловік були завжди поруч, ми освоювали догляд за пристарілими, я вчилася як і що правильно робити. Не знаю, виходило так як виходило, було важко, але нарешті бабуся почала одужувати. Нажаль, безслідно хвороба не пройшла і дала ускладнення на серце і мозок. Ні, вона не зійшла з розуму, вона стала дуже слабкою, почали болячки одна за одною вилазити і вона потребувала постійного догляду. Ми з чоловіком крутилися як могли, більше в нас нікого не має і тому ми мали і дитину ростити і за бабусею доглядати. Також проблемою залишалось те, що чоловік ніяк не міг знайти хорошу роботу. Нам стало дуже не вистачати грошей, було дуже тяжко і морально, і фізично, але вибору не було. І ні, тоді ми не думали про будинки інтернати для престарілих та інвалідів навіть і близько. На нас чекало ще багато випробувань, нажаль. Я розуміла, що треба бути сильною, що чорна полоса ось-ось закінчиться і все буде добре. Але до цього на нас чекало чергове випробування. Напевно я після цього стала зовсім іншою людиною.

Одного дня чоловік мені розказав, що йому запропонували хорошу роботу. Я була в захваті! Нарешті. Але є одне але. Робота з постійними відрядженнями за кордон. Тобто у час його відрядження все переходить на мої плечі – дитина і бабуся. Я одразу була готова, а от чоловік дуже нервував і не хотів мене так навантажувати, побоюючись що я не справлюсь з усім цим. Водночас неможна було і відмовлятись від такої пропозиції, бо це реальний шанс! За кілька місяців ми би виплатили усі борги, ми би змогли купити бабусі дорогі ліки, які їй рекомендував лікар. І ні про який будинок для людей похилого віку і мови не йшло тоді! Я була впевнена, що я з усім справлюсь.. І нарешті вмовила чоловіка погодитись на цю роботу, нарешті у нас все буде добре. І от перше відрядження. Я підготувалась завчасно, думала що у мене все під контролем, що я опанувала догляд за пристарілими і у мене все вийде. Не повірите, але я одразу відчула як це важко з маленькою дитиною, без допомоги. Через місяць від чоловіка прийшли перші гроші – стало легше. Зарплата дійсно на рівні, нам вистачало на наші витрати. Невдовзі я увійшла в колію і звикла з новим ритмом життя. Але на цьому все не закінчилося. Одного разу трапилося страшне – пожежа. Бабусина квартира згоріла. На щастя її не було вдома тоді! Причина – начебто коротке замикання… Я в шоці була, я так перелякалася, просто мало не втратила свідомість. Але я повинна була бути сильною. Звісно, що це вдарило і по здоров’ю бабусі. Вона дуже плакала і винила у всьому себе. Як би я її не заспокоювала. Вона і так хворіє, а тут ще й такий стрес. І знову – я повинна бути сильною, я її підбадьорювала як могла. Але вона почала просити мене, щоб я пошукала для неї державні будинки для людей похилого віку і відправила туди. Я в шоці була просто, це що за жах?? Я уявляла собі який там у нас державний дім престарілих… Мені було дуууже страшно. Мені хотілося плакати, кричати, бити все навкруги. І тут мабуть ви подумали – так а чого не забрати бабусю до себе додому було взагалі? Так же було б простіше! Але не в нашому випадку.. Справа в тому, що ми живемо в однокімнатній квартирі. І вона ще й маленька. Звичайно у нас в планах є купити іншу і ми на це розраховували. Але грошей не було, треба було збирати заново. І от саме через це я не змогла забрати бабусю, тому що їй потрібні комфортні умови, а у нас навіть ліжко немає де поставити додаткове. А з маленькою дитиною ще, це ж їй не буде ніякого спокою. Бабуся дуже любить онуку, але вона вважає що була би зайвою, що вона тільки проблем доставляє нам. Коротше, вирішувати, що робити, потрібно було терміново. На щастя хоч бабусі з серцем не стало погано після пожежі, я дуже хвилювалася за це. Далі я мала подзвонити чоловікові і розказати все як є. Я навіть не знала з якого боку підійти, щоб ще й він не переживав там сильно. І так працює стільки.. Що ж, розказала, і ми почали шукати вихід. Чоловік одразу порадив приватний будинок престарілих. Я навіть ціна на будинок престарілих боялася побачити, адже думала, що це непідйомна сума. Це по-перше, а по-друге, як це я віддам бабусю у дім престарілих?? Таку пропозицію я одразу сприйняла емоційно і роздратовано, але потім чоловік мені пояснив. По-перше, ми не будемо шукати будинки престарілих у Волинській, Вінницькій, Львівській області чи ще якійсь. У нас можна знайти чудовий пансіонат для престарілих у Рівному. По-друге, це все тимчасово. І мені так легше буде, аніж шукати зйомну квартиру зараз і знову їздити кожного дня до бабусі. Можна було б знайти квартиру і поряд з нами, але це час, і це все одно не полегшить становище. Чоловік коли побачив мене по відеозв’язку, сказав що я дуже схудла і взагалі виглядаю погано і треба щось змінювати. На його думку – приватний дім престарілих це вихід. Йому вдалося і мене вмовити. Бабуся була не проти, але вона постійно казала, типу нащо витрачати гроші, мені буде добре і в державному пансіонаті для престарілих. Ні, про це навіть мови не могло йти. Тим паче чоловік добре заробляє, ми можемо собі це дозволити. Я повинна бути впевненою, що бабуся отримає найкращий догляд за пристарілими і дійсно це надають тільки приватні будинки престарілих.

Так чоловік допоміг нам і знайшов пансіонат у Рівному «Благодать» на вул. Володимира Стельмаха, 28a. Він скинув мені їхній сайт, до речі я з вами також поділюсь – https://pansionat-blagodat.com.ua/. Я подивилась і почала змінювати думку, що дійсно, це кращий вибір. Там дійсно надають такий догляд, який потрібен бабусі, і який я нажаль не можу поки що забезпечити. На сайті я знайшла номер телефону, він до речі актуальний і досі – 38 (098) 859-68-72 (кому треба рекомендую записати) і одразу їм зателефонувала. Мені розказали які документи потрібні для оформлення в будинок престарілих, про ціни, про їхні послуги, запросили приїхати і побачити все на власні очі, поспілкуватися з персоналом, який мені детально вже все розкаже і покаже. Зі мною розмовляли ввічливо, привітно, було дуже приємно. Часу гаяти не можна було, і я повезла бабусю у «Благодать». І найперше ж враження – це ніби я привезла бабусю на курорт в готель 5 зірок. По-перше дизайн і ремонт і все це дуже сучасне і красиве. І що найважливіше, усе є для людей похилого віку, є пандуси, ліфти всі красиві і чистенькі, все дуже зручно оформлено для таких людей. Я у захваті була просто з перших секунд! Потім я познайомилася із персоналом, лікарями і доглядальницями. Найщиріші і чуйні люди, видно, що вони люблять те, чим вони займаються. Моя ж задача була розказати їм усе, що необхідно бабусі, про її стан, чого вона потребує, що вона любить, а що ні, чого не можна категорично і так далі. Усі заключення лікарів, які збереглися у паперовому вигляді я надала, потім у поліклініці мені видали відновлені заключення, це на щастя зараз не проблема.

Окремо хотілося б розказати про умови прийому в будинок престарілих «Благодать». Це займає зовсім не багато часу, що дуже добре, бабусі потрібен відпочинок. Взагалі все настільки налагоджено, що у нас не було ніяких затримок, все пройшло швидко. Так, мені було все одно боляче залишати бабусю, але побувавши в «Благодаті», я зрозуміла, що це надійне місце. Я пообіцяла навіщати її якомога частіше і коли ми вже прощалися, я побачила, що бабуся навіть повеселішала, їй теж там сподобалося одразу. І тоді я зі спокійною душею поїхала з донечкою додому. Поки ми їхали, я аналізувала в голові все і дійшла висновку, що ми зробили правильно. Головне – щоб бабуся почувала себе добре і комфортно. Декілька разів на день ми зідзвонювались, по можливості ми з донькою навіщали її. Бачачи як вона там освоїлася, як повеселішала, я зрозуміла, що ми обрали кращий дім для престарілих. Вона там швидко знайшла нових друзів і навіть нове хобі – вишивання. Я була дуже задоволена, мені найголовніше було це її спокій. І пока бабуся перебувала в надійних руках, я мала час займатися житлом. Адже збитки були великі, необхідно було зробити багато роботи. Чоловік продовжував надсилати гроші і вже за півроку він повернувся з відрядження. Коли ми вже втрьох завітали до бабусі у будинок престарілих Рівного «Благодать», вона дуже зраділа! Чоловік також оцінив і дійшов висновку, що він не помилився, порадивши саме «Благодать». До речі, чоловік також приїхав з хорошою новиною – йому дали посаду керівника у Рівному, тож тепер не доведеться їздити за кордон. Це було дуже гарною новиною! Ми змогли займатися спокійно житлом і підготувати його до повернення бабусі. Але згодом ситуація змінилася. Так як ми жили в однокімнатній квартирі, а дитина у нас скоро буде підростати, ми мали придбати житло просторніше. Так як чоловік працює і в нього хороша кредитна історія, йому швидко схвалили кредит і невдовзі мит вже почали збиратися переїжджати у нову квартиру, а нашу залишити бабусі. До речі, і відстань між нами тепер набагато менша – за 5 хвилин я уже у бабусі, що дуже вигідно і зручно. Так, звісно що це все не за один місяць трапилося, так, і нам було важко, тому що не дивлячись на хороший дохід чоловіка, деколи нам потрібно було економити. Хоча ціни за будинок престарілих будинок престарілих були адекватні, але розходів було багато, тим паче що у нас підростає дитина. Ми намагалися все якомога швидше зробити, і водночас правильно і якісно, і яким же було моє здивування, коли бабуся сказала, що не потрібно поспішати, їй там як на курорті і вона з радістю проведе більше часу з новими друзями і чудовими доглядальницями. До речі, за час перебування у «Благодаті» бабуся помітно поздоровішала. Вона почала багато справ з легкістю робити сама, коли ще недавно їй потрібна була допомога. Вона розказувала, що там чудовий медперсонал, сучасна терапія, що вона пройшла краще оздоровлення, їй підлікували її хвороби, чого державні будинки для людей похилого віку і лікарні не надають. А ще їй дуже сподобалися розважальні заходи. Навіть новому навчилася, нові розваги спробувала. Не повірите, але коли прийшов час повертатися в новий дім, бабуся навіть шуткувала, що буде скучити і що готова навіть повернутися туди на певний час, набратися сил, радості і здоров’я. Але водночас вона хотіла вже і з онукою гуляти, вони дуже скучили одна за одною.

Зараз пройшов уже рік, як бабуся залишила  будинок пристарілих «Благодать», але до сих пір з теплом про нього згадує. До речі, з новими друзями вони підтримують зв’язок, майже кожного дня розмовляють по телефону. А у нас теж зараз все добре, на щастя ми пройшли ці випробування і я дуже дякую «Благодаті» за те, що вони так піклувалися про мою бабусю, за те, що вони є і тримають свій рівень. Тому тепер я їх рекомендую всім, хто опинився у скрутному становищі, адже нашим родичам потрібен кращий догляд. Кому треба – я вище залишила контакти, подзвоніть, дізнайтеся перелік документів для оформлення в https://pansionat-blagodat.com.ua/budinok-prestarilih-rivne/ будинок престарілих в вашому конкретному випадку і ви не пошкодуєте!