Привіт всім! Мене звуть Артем. Я живу, вже слава Богу, 3 роки повністю тверезим життям в місті Рівне. Я тут народився, я тут закохався, я тут побрався і саме тут я знаркоманився))) Зараз мені 39 років. Пити пиво, а потім і горілку з віном я почав у років 14-15. Не пам’ятаю, чи то був самий кінець 90-х, чи самий початок 2000-х, але всі пили. Від 13 річних і до повних стариків. Не знаю, як то було тоді, погано чи нє, але всі так жили – п’ятниця, субота всі пили. А потім в моє життя прийшли наркотики… Алкоголь – це було тьфу. Точніше не так, в моє життя ще прийде алкоголь, коли я буду зав’язувати з наркотиками. Але головна моя проблема була і є до сих пір (бо колишніх наркоманів не існує, я і сьогодні борюся зі своєю залежністю, але тепер я інша людина і можу цій залежності протистояти).
Все потім в мене буде – і лікування наркозалежності в Рівному і Луцьку, і безкоштовне лікування наркоманії в державному закладі у Львові, і приватний нарколог в Рівному і Києві. Дуже довго в мене не булу неяких результатів, я просто знов і знов рулив за наркотою, як повертався додому. Я просто не міг справитись зі своєю тягою. Це була навіть не тяга, а якась невідома супер-сила, яка мене знов і знов тягнула до себе. Все це продовжувалось із року в рік, поки, слава Богу мене не влаштували на лікування наркоманії в рідному Рівному в центр який називається Матері проти залежностей.
Але до цього моменту пройшло багато років. Багато марно прожитих років, дки я не потрапив у дійсно професійний реабілітаційний центр для наркозалежних в Рівному. Але спробую розповісти все і по порядку.
А почалося все з марихуани, просто для розваги, просто для фану, як говорить нині молодь. Друзі, вечірки, свобода – все це виглядало так привабливо. Але з часом ця "свобода" перетворилася на ланцюги, які сковували мене дедалі міцніше. Я швидко перейшов до важчих наркотиків – амфетамін, кокаїн, а потім прийшов у моє життя батько-герондос, тобто героїн. І все!! Наркотики стали моїм життям, моєю реальністю. І ви не повірите (хоча якщо ви наркоман, то повірите на всі 500%), але здавалося, що я контролюю ситуацію, що можу зупинитися будь-коли. Але кожного разу, коли я намагався зупинитися, мене затягувало ще глибше. Мій розум ставав мутним, а тіло – слабким. Господи, якщо б я тоді розумів, що вартість лікування наркозалежності – це набагато дешевше як для здоров’я, так і для кишені, ніж щоденні прийоми герондосу та інших опіатів. А скільки приниження проходить наркоман! Ви, прості люди, які сподіваюсь мене зараз читають, ви навіть не підозрюєте яке приниження бути наркоманом. Якщо твій дилер не відповідає, морозиться від тебе, то ти лізеш на стіни не в переносному, а в буквальному сенсі цих слів!!! Потім йдеш до аптеки, до однієї, іншої, третьої, і хоча б десь пробуєш вирубити специфічних ліків, назви яких я не буду називати. Але провізори не хочуть проблем, тому що бачать що ти наркоман, а значить за дверима можуть стояти поліціянти, які відразу заскочуть як тільки фармацевт передасть тобі у руки полулегальний препарат.
Як так навіть попався один раз. Наскільки я знаю, хлопець-продавець втратив роботу, а я потрапив до психіатру в Рівному в наркологічному диспансері…
Тому я став їздити далеко за місто, коли було зовсім ніяк в Рівному. Це іноді допомагало. Я знав деякі посадки, де міг собі спокійно прийняти та зловити кайф. Іноді мене ловили місцеві – іноді мені удавалося від них втекти, а іноді… Було і таке, що ніс зламали…
Першими, хто від мене відвернувся, були друзі. Потім сім’я. Я втрачав роботу за роботою, бо не міг тримати себе в руках. З кожним днем я ставав все більш ізольованим. Вулиці стали моїм домом, а єдиним другом – доза. Одного разу я опинився в лікарні з передозуванням. Це був державний наркологічний диспансер в Рівному. Дякую лікарям за врятоване життя! Тоді я думав, що це мій найнижчий момент. Лежачи на ліжку, підключений до апаратів, я зрозумів, що якщо не зміню свого життя, то мене просто не стане. Лікарі сказали, що мені потрібна допомога, інакше я не виживу. Я тоді так ще не вважав, хоча і повністю з ними у всьому погоджувався. Мені дуже не хотілось, щоб про цей випадок дізналися в поліції, бо вже в мене був випадок, коли мене брали з дозою, і я трохи не потрапив за грати. Тоді допоміг один специфічний адвокат, який як раз займається справами – витягує з тюрми наркоманів. Корочє, на лікування я не згодився, але погодився на кодування від наркоманії. І шо ви думаєте? Через 3 дні я вже знов торчав…
Тоді батько поставив передо мною вибір: чи я їду до Києва на лікування наркозалежності, чи я більше не їхній син. Так я потрапив до приватного медичного центру у Київській області. Я з самого початку був скептично налаштований. Я просто не вірив, що за гроші можуть якісно допомогти. Мені здавалося, що тільки безкоштовне лікування наркоманії може дати результат, хоча коли я був у такому місці останнє що мені хотілося там робити – це лікуватися. Так, я пройшов там кодування від наркоманії, яке було саме для мене повністю безглузде. І ось я приїхав до Києва. Батько знайшов гроші, лиш би я перестав приймати наркотики. А я вам скажу, що там за лікування наркоманії ціна ДУЖЕ ВИСОКА. Він вліз у величезні борги, просто величезні. Він навіть заклав свою машину. Так, машинка вже була не новою (Ніссан 1999 року), але все ж таки це серйозно все. І я вирішив поставитися до лікування наркоманії дуже серйозно. Я відвідував ці заняття, спілкувався з психологами, часто бував на прийомі у головного лікаря. До речі, центр стояв у лісі. Я часто ходив гуляти. А потім знаєте, що я дізнався? Я дізнався про існування закладок! Це коли ти скидаєш гроші на карту баризі, а він ховає в якомусь затишному місці твоє "замовлення" з наркотиком і скидає на телефон фотку та інші дані, де це місце. Оскільки телефони у нас забрали, це було проблемою зробити. Але досить швидко ми з ще одним хлопцем знайшли спосіб, щоб передали нам смартфон, гроші та наркотики. І тоді я знову став вживати. Приймали наркотики вночі, щоб ніхто не помітив, а коли закінчилися, то став у нагоді смартфон. Щоправда, довго довелося вмовляти оператора на іншому кінці зв'язку, щоб він не ховав у рандомному якомусь місці, а прямо біля паркану нашого центру. І все завертілось з новою силую. Десь через 3-5 днів нас зловили на гарячому та вигнали звідти.
В мене дуже наївний батько... Коли він мене туди влаштував, то просто довіз до воріт, дав грошей на лікування і далі всередину я пішов сам. Тому в клініці вважали, що я сам прийшов за своїм бажанням і ніхто не підштовхнув мене на це. тому після того, як мене та мого товариша за вживання вигнали, ніхто нічого не повідомляв татові. Мені повернули мій телефон і коли ми опинилися на волі, то я зателефонував йому і сказав, що всьо ок, що я показую такі хороші результати, що мені повернули телефон і дозволили ним користуватися, тому я можу іноді дзвонити. Постійно не можна, але щодня-два можна. Я, як і любий інший наркоман зі стажем, грав просто як голлівудський актор, просто Джоні Депп)) Як батькові дякував, що він допоміг мені знайти спосіб, як вийти з наркотичної залежності. Батько ж на тому кінці трубки аж плакав від радості за мене, і за те, який він молодець, що зміг синкові знайти дійсно якісне лікування наркозалежності… Ви тільки вдумайтесь, які наркомани безнравственні люди, бездушні худоби просто. Рідний батько про тебе піклується, а ти…
А що я? Наступні 2 тижні я провів по наркопритонах Києва. Ці місця були справжнім пеклом на землі. Темні, брудні кімнати, зіпсовані меблі, сморід від розкладених гнійних ран на тілах «крокодильників». Люди там вже давно перестали бути людьми – вони були тінями, що вешталися в пошуках нової дози. Їхня фізична залежність від наркотиків була такої сили, що вони змушені були кожну годину-дві приймати. Навіть не йшлося про про лікування наркоманії. Я одному навіть задавав таке питання, на що він коротко відповів: «Все це наї…лово, не має сенсу».
Перші кілька днів я намагався приймати раз на 2 дні, але спокуса була занадто сильною. Коли ти опиняєшся серед тих, хто постійно вживає, дуже важко залишатися осторонь. І я знову почав вживати. Внутрішня порожнеча, відчай, біль – все це заповнювалося наркотиками. Кожна доза вносила мене глибше в цю безодню. Я бачив, як люди навколо мене помирали від передозу, як вони втрачали свідомість і більше не прокидалися. Але навіть це не зупиняло мене. І при цьому я знаходив сили набирати батька і тверезим голосом розказувати як все добре в мене і як я скоро приїду після лікування. Щось розповідав йому про типи наркотичної залежності, про психічну залежність від наркотиків та інші псевдо-розумні речі. А сам я відчував, що життя більше не має сенсу, і єдиним порятунком був наркотик.
Десь через два тижні я знову схапав передозу. Цього разу все було ще гірше. Мене знайшли майже без свідомості на підлозі одного з притонів. Швидка приїхала вчасно. У лікарні лікарі знову боролися за моє життя. Велике дякую їм за це! Я пам’ятаю, як прокинувся і побачив свого батька. Його очі були повні сліз, розпачу і болю. Він нічого не сказав, але його погляд сказав усе. Батько відвез мене до Рівного. Весь шлях я відчував глибокий сором і провину перед ним і перед собою.
Після повернення до Рівного я вирішив остаточно відмовитися від наркотиків. Я сам поїхав на безкоштовне лікування наркоманії у Львів, але коли вийшов після 3 тижнів, то зрозумів, що я ось-ось зірвусь, і тоді я поїхав на лікування наркозалежності у Луцьк – там все вийшло ідентично. Але я вже розумів, що більше не маю права на помилку. Але залежність не зникла – вона лише змінила свій вигляд. Замість наркотиків я почав багато пити. Алкоголь став моїм новим способом втечі від реальності. Кожен день починався і закінчувався з пляшкою. Спочатку це були просто вечірні посиденьки з новими друзями, яких я дуже швидко знайшов у найближчих барах та пивнухах. А потім випивка стала головною частиною мого життя. Я пив вдень і вночі, шукаючи забуття в алкоголі. Моє здоров’я почало стрімко погіршуватися, стосунки з родиною знову зіпсувалися. Півтора року я жив у цьому алкогольному тумані, не помічаючи, як життя минає повз мене. Кожен день був схожий на попередній – безцільне існування, повне болю і самотності. Я знав, що алкоголь руйнує мене, але не міг зупинитися. А потім знову наркотики… Цей період став новим дном. Але в цей же час це дно стало для мене твердинею, від якої я зміг відштовхнутися. Завдяки другу я потрапив до клініки "Матері проти залежностей". Так я опинився на Антоніни Горохович, 19. І це було моє справжнє спасіння!
Я вже добру розумів, що сам не впораюся, і потребую допомоги. Перший день у клініці був важким – я знову відчував страх і невпевненість, але також маленьку надію на те, що цього разу все вийде.
У клініці мене оточували турботою та підтримкою. Лікарі та психологи були поруч, готові допомогти в будь-який момент. Ще мені давали, як на мене, найкращі препарати для лікування наркотичної залежності. Кожен день починався з терапевтичних сесій, фізичних вправ та спеціальних процедур. Поступово я почав відчувати, як тіло та розум очищуються. Найбільше допомагали групові заняття, де я зустрів людей зі схожими проблемами з різних міст. Ми підтримували одне одного, ділилися болем і радістю маленьких перемог. З часом я почав вірити в себе. Терапевти навчили мене справлятися зі стресом без алкоголю і наркотиків, а фізичні вправи допомогли відновити сили. Кожен день приносив нові виклики, але також і нові перемоги. Я навчився цінувати кожен момент, кожну дрібницю.
Процес лікування наркоманії в Рівному в центре «Матері проти залежностей» був довгим і складним, але я знав, що маю підтримку. Кожен крок вперед був свідченням того, що я можу жити без залежностей. Коли настав час покидати клініку, я відчував себе новою людиною. Я більше не відчував потреби в наркотиках чи алкоголі. Я їх більше не боявся! Вже три роки я живу без наркотиків і алкоголю. Я повернувся до нормального життя, відновив стосунки з родиною, жінкою та завів нормальних друзів, як займаються спортом, а не деградацією. Кожен день я вдячний за підтримку, яку отримав у клініці «Матері проти залежностей», і яку, за потреби, я отримую до сих пір, коли мені важко на серці. Це місце стало для мене символом надії і початку нового життя.
Якщо вам потрібна дієва допомога, то зателефонуйте їм:
(097) 000-46-71
(099) 000-46-71
