Привіт! Радий, що зайшли на мій відгук. Мене звати Назар, я з Рівного. Я працюю автомеханіком, у мене є дружина, друзі, хобі, плани на майбутнє. Але ще недавно всього цього не було, навіть важко було уявити, що у мене це може бути. Все тому що я був пиякою, алкоголіком, залежним від спиртного, як хочте називайте. Алкоголь був «зі мною» понад 15 років і здавалося, що я приречений. Все. До поки мені не пощастило пройти лікування від алкоголізму в м Рівне

«Матері проти залежностей» – це мій другий дім, моя друга сім’я, яка заново мене виростила і виховала. Це наркологічний центр в місті Рівне, в якому я переродився, наче фенікс. Але тепер я знаю, як я хочу прожити це життя, нове життя. Без алкоголю. Це точно!

Отже розкажу свою історію спочатку і розкажу, як я почав пити. А почав я пити ще зовсім юним. У 15 років вперше спробував алкоголь зі старшими хлопцями у дворі. Спочатку це було просто цікавістю та бажанням не відставати від компанії. Але з часом випивка стала регулярною. Пам'ятаю, мені подобалося відчуття ейфорії та розслабленості після чарки-другої. Здавалося, ніби всі проблеми зникають, а життя стає легшим та веселішим. Я почав випивати майже на кожних вихідних з друзями. Спочатку це було 2-3 пива, а потім додався і міцніший алкоголь.

Коли мені виповнилося 18, я влаштувався працювати автомеханіком. Завжди любив цю тему, батько встиг багато чому навчити… Зарплaтa була непогана, тож я міг собі дозволити регулярно розважатися з друзями в барах чи клубах. Ми часто сиділи до закриття, а вранці я ледве прокидався на роботу.

З часом я почав помічати, що алкоголь допомагає мені розслабитися та абстрагуватися від проблем. A y мeнe їx було чимало – конфлікти в сім'ї, розчарування у коханій дівчині, постійна втома на роботі. Bипивкa стала для мене втечею від реальності... Замість того, щоб піти до центру лікування алкоголізму, або хоча б знайти безкоштовне лікування алкоголізму, я чув таке було, я все далі закривався в собі. З пляшкою… Я сам не помітив, як це стало для мене пріорітетом, навіть уже сенсом життя…

Далі ставало все тільки гірше. Я продовжував пити все більше. Спочатку це були лише вихідні, а потім я почав випивати майже щодня. Алкоголь допомагав мені розслабитися після важкого робочого дня. Я приходив додому, відкривав пиво і проводив вечори перед телевізором у стані легкого сп'яніння. Згодом я почав приходити на роботу з підвищеним рівнем алкоголю в крові або із сильним похміллям. Я став дратівливим, часто сварився з колегами і клієнтами. Мій професіоналізм теж постраждав – я припускався все більше помилок під час ремонту авто.

Вдома ситуація теж погіршилася. Я тоді вже встиг одружитися. Але не пройшло і року, як дружина вже постійно скаржилася на мій алкоголізм, хотіла відправити мене на лікування алкоголізму, в Рівне а краще в Рівненську область, подалі від дому, але я її не слухав. Намагався випивати потайки, ховати пляшки по квартирі. Іноді, коли бракувало грошей на алкоголь, я йшов у магазин і крав пляшку-другу. Звичайно, мене ловили на гарячому. То було вже реально дно.

Але через кілька років моя залежність досягла критичної позначки. Я вже не міг функціонувати без алкоголю, випивав щодня і в неймовірних кількостях. В мене почалися проблеми зі здоров'ям, я втратив роботу через постійні прогули та пияцтво. Дружина пішла від мене. Я опинився абсолютно на дні... Оце було те саме дно, піднятися з якого я вже не міг. Навіть якщо я почну шукати де в Рівному лікують від алкоголізму і знайду хорошу клініку, хто мені дасть на це грошей? У мене ні копійки не було. Хата майже порожня, я все пропив. У мене залишився тільки старенький ноутбук і телефон, які навіть нікому не потрібні. До речі, мені до цього не спадало на думку їх десь продати, тільки раз я цим цікавився, але там якісь копійки були… Звісно мені в моменти похмілля і ті копійки потрібні були, але я завжди щось вигадував, десь щось діставав.

Так я опинився в повній ізоляції. Більшість родичів та друзів порвали зі мною стосунки через моє пияцтво. Дехто періодично підкидав трохи грошей на їжу, але ніхто не хотів мати зі мною справу. Лише інколи казали, що мені би кудись в наркодиспансер Рівного відправити, але я боявся чомусь наслідків після кодування від алкоголізму, я думав що мені це протипоказано і вмру тут же…

Кожного разу я прокидався вранці на брудному матраці в кутку своєї занедбаної квартири, ледве живий після чергового запою. Щоб дістати гроші на чергову дозу, я збирав порожні пляшки по сусідах та контейнерах й здавав їх, перепродував останні цінні речі з дому. Коли й цього не вистачало, жебракував на вулиці чи крав з магазинів. Нерідко потрапляв у виправні установи на кілька днів. Але незабаром повертався до звичного способу життя. Здавалося з кожним днем я пив щоразу більше, аж поки організм фізично не міг цього витримати. Я втрачав свідомість, ледве дихав, мав галюцинації. А після того, як тиждень провів у наркологічному центрі Рівного з алкогольним отруєнням, зрозумів – так далі жити не можна. Потрібно щось змінювати! Це була моя остання надія... Хоча думки змінювалися постійно – то я думав, що маю шанс і надію все змінити, то я думав що вже однією ногою у могилі і ніщо мені не допоможе.

Я в останнє звернувся до своєї дружини. Правда ми тоді з нею офіційно були вже розлучені, але я знав, що вона мене не забула, що у неї до мене ще якісь почуття, хоча б почуття співчуття, жалю.. Аби як я привів себе до ладу. Хоча що я кажу, у мене все на опухлому обличчі було написано.

Що ж, я набрався сміливості та пішов додому своєї колишньої дружини Олени. Стояв біля під'їзду, не наважуючись увійти. Вигляд у мене був жахливий – брудний, як би я не відмивався, у рваному одязі, худий наче скелет. Навіть бомжам на смітниках жилося краще за мене. Глибоко вдихнувши, я все ж постукав у двері її квартири.

Коли Олена відчинила, її обличчя вмить стало блідим. Вона аж злякалася, побачивши знайомі риси в цій жалюгідній істоті перед нею. Я щось белькотів, намагаючись пояснити мету свого візиту. Врешті-решт сказав головне. Сказав, що я прийшов просити в тебе Олено ще один, останній шанс. Я готовий на лікування алкоголізму, хоч в домашніх умовах, хоч у наркологічному центрі, хоч у Рівному, хоч у Львові чи у Києві. Я хочу кинути пити! Ти ж бачиш, докотився я до ручки... Я просив, позич мені трохи грошей на лікування алкоголізму у клініці, а потім я все поверну! Будь ласка, ти моя єдина надія... Я вмовляв я і боявся почути відповідь…

Вона довго мовчала, роздивляючись мене з голови до ніг. Потім зітхнула і сказала те, що я хотів почути – «Гаразд, Назару. Я допоможу тобі востаннє». Потім вона сказала, зайди до квартири, вимийся, переодягнись. Їжі в холодильнику вистачить. Я поїв. Хоча шматок у горло не ліз, як то кажуть. Потім вона сказала – візьми гроші на таксі та поїдь у наркодиспансер Рівного  ось адреса – вул. Горохович А., б. 19 і телефони: (097) 000-46-71; (099) 000-46-71. Я попереджу, що ти їдеш. Вони тебе приймуть обов’язково, я з ними вже балакала.. Але пам’ятай – це твій останній шанс! Не зіпсуй його...

Одна справа позичити на таксі, а інша – на лікування алкоголізму, тим паче у такій серйозній клініці. Так, це була перевірка – чи поїду я дійсно туди, у «Матері проти залежностей», куди Олена мене направила. Я поїхав, вона слідом за мною. Переконавшись, що я дійсно хочу лікуватися, Олена пообіцяла, що допоможе мені, адже.. Напевно все ще любила мене?

Нарешті я потрапив до нарколога, у Рівному він вважається найкращим, це я потім вже дізнався. Лікування в клініці тривало 12 місяців. Я думав, що в перші дні мені буде дуже важко – ломка, безсоння, тремтіння, ну все як буває. Я навіть думав, що захочу покинути все це і втекти звідси, тому заздалегідь почав собі клястися, писав собі записки з наставленнями, просив навіть лікарів, щоб не відпускали мене. Але цього не знадобилося! Спочатку мені зробили виведення з запою, в Рівному до речі я не користувався такою послугою і не знаю взагалі чи розповсюджена це процедура. Надалі лікарі та психологи підтримували мене, проводили щоденні сеанси психотерапії, давали ліки.

З кожним днем перебування у центрі «Матері проти залежностей» мій стан покращувався, я перестав так гостро відчувати «тягу». Я ніколи не знав як викликати відразу до алкоголю і взагалі чи можливо це. І виявилося можливо! Потрібен тільки професійний підхід.

Згодом я почав читати книжки з особистісного зростання, займався спортом, долучився до арт-терапії. Це допомагало відволіктися та знайти в собі приховані таланти. Там лікарі мені пояснили, що алкоголізм – це хвороба, а не слабкість чи поганий характер. Її можна вилікувати, якщо докласти зусиль. Я усвідомив, наскільки алкоголь руйнував моє здоров’я, стосунки, життя. І що більше я ніколи не повернусь до цієї отрути!

Після завершення лікування і реабілітації від алкоголізму я пройшов курси психологічної адаптації. Тепер регулярно відвідую групи взаємодопомоги в центрі «Матері проти залежсностей». Тепер – я інша людина. Я людина, якою не уявляв стати ще півтора роки тому.

До мене повернулася моя кохана дружина, ми знову одружилися. Я став автомеханіком у доволі престижній компанії, але не планую зупинятися на цьому. У центрі я знайшов собі хобі – збирати із різних конструкторів машинки. Сподіваюсь, це потім дістанеться нашій дитині (або дітям)

Як бачите – навіть з такої ситуації є вихід. Якщо ви дочитали о цього моменту, значить ви його шукаєте. Для мене виходом став наркодиспансер Рівного «Матері проти залежностей». Щоб не бути голословним, ось їх сайт, самі подивіться – https://narkohelp.com.ua/ Впевнений, що ви знайдете саме те, що шукали!