Всім привєт. Мене звуть Василь, я з Рівного. Начитавшись відгуки про лікування від алкоголізму я вирішив написати і про себе. Так, я був алкоголіком, дуже багато пив. І якщо ви думаєте, що такі люди безнадійні, то я спробую вас переконати в протилежному. Так, знайти дійсно ефективне лікування алкоголізму в Рівному  не так то й просто, але для цього я і тут, щоб поділитися дійсно хорошим центром лікування алкоголізму. Це – Матері проти залежностей. Тут рятують людей. Рятуюсь з ями безпросвітньої тьми. Коротше.

Пити я почав в підлітковому віці і так майже не зупинявся. Від мами та бабусі я довго це приховував, постійно видумував щось, якось викручувався чому я так пізно прийшов, де загуляв. Вони особливо за мене не переживали, тому що напевно знали що я можу за себе постояти. Але одного разу трапилась неприємна історія. Мені тоді було 18 років. Ми відмічали день народження одного з друзів і звісно що на столі було багато алкоголю, в том числі горілка яку пили хлопці і вино яке пили дівчата. Після 2-ї пляшки горілки уже були всі такі веселі та безтурботні. Згадуючи той вечір, мені пригадуються яскраві кольори, гучна музика та багато сміху. Але з кожним ковтком горілки моя свідомість ставала менш чіткою, а реакція сповільнювалася. На якийсь момент між співами та жартами моя увага приковалась до Мар'яни – дівчини, яку я знаю ще зі шкільних часів, але з якою ми ніколи не спілкувалися особисто. Очі її глибокі, зелені і такі магнетичні, що я навіть не помітив, як опинився поруч і запропонував їй танцювати. Вона погодилася і ми обіймались під ритми мелодійного року, горілка робила свою справу і я відчував, як серце б'ється швидше. Вона пахла трояндами, і я пригадую, як мені хотілося щоб цей момент не закінчувався ніколи… Але тут трапилось щось, чого я не очікував. Не встигли ми закінчити танець, як мене відтягнув мій друг Денис і прошептав мені на вухо шось типу: "Васю, ти не знаєш, але Мар'яна – подобається Льоші, і він дуже злиться, бачучи, як ти танцюєш з нею." Мені стало незручно. Я вже помітив Льоша, який насмішку дивився на мене, а разом з ним і кілька його друзів. В голові відразу почали виринати думки про те, як уникнути конфлікту, але я поняв, що вже не в змозі контролювати ситуацію. Я підійшов до нього, щоб вибачитися, але він вже був не в тому стані, щоб слухати мене. З його словами: "Ти що, забув, хто я такий?" почалася справжня бійка… Потім усі зібрались довкола нас, дехто намагався нас розділити, інші ж заохочували бійку. У мене були синці, але вдалося уникнути серйозних травм завдяки Денису і іншим друзям, які врешті решт втрутилися.

На наступний день мене прокинуло не лише від почуття болю в тілі, а й від важкого почуття відповідальності за свої вчинки. Але я ще не пов’язував це з алкоголем. В решті решт, мені ж не потрібно було виведення з запою, в Рівне є така послуга. Так, у мене було похмілля, у мене боліла кожна клітина мого тіла. Але я не вважав, що у мене ж проблеми з алкоголем. Та це ж типова історія підлітка.. Але згодом все ставало тільки гірше. Я кохав Мар’яну і я з кожним днем розумів, що не можу без неї. Вихід був тільки алкоголь. Він непомітно став невід’ємною частиною мого життя. І невдовзі я вперше потрапив у наркодиспансер в Рівне. Це було через мій двотижневий запій.. Запій... Це слово завжди здавалося мені чимось віддаленим, недосяжним. Але ось я, в ліжку у наркодиспансері Рівного, з грубими білими простинями та стерильним запахом. Сюди мене відправила бабуся, бачачи як я вийшов з під контролю повністю. Вікно в моїй палаті виходило на головну дорогу, і кожен день я бачив, як життя ззовні рухається далі, а я залишаюся тут, в ув'язненні своєї залежності. Мені здавалося, що тут, в наркодиспансері, я зможу знайти порятунок. Психотерапія, лекції про шкідливість алкоголю, робота з психологом. Кожен день був насичений програмою, спрямованою на відновлення моєї особистості. Але глибоко в середині мені було байдуже. Моя думка поверталася до Мар'яни. Я відчував глибокий страх, що втратив її назавжди, і це лише посилювало моє бажання втекти від реальності. Психолог завжди намагався достукатися до мене, спробувати відкрити мої справжні емоції. Але я вміло їх приховував під маскою байдужості. І ось, після трьох місяців перебування в диспансері, я отримав дозвіл на виписку. Я відчував, що щось змінилось в мені, але я не був впевнений, чи цього буде достатньо. Повернення до звичного життя було випробуванням яке я провалив… Я не боявся ніякі наслідки після кодування від алкоголізму, мені було байдуже. Та я й не вірив взагалі, що мені щось таке зробили, що може мене вбити через краплю алкоголю. Мене вбивало кохання до Мар’яни.. а алкоголь був моїм другом. І так непомітно для себе я почав пити ще більше. Я напивався до нестями, не пам’ятав що робив, з кимось бився постійно, причому не завжди знаючи чому. Я намагався заглушити свій внутрішній біль, ревнощі та образу, які я відчував через Мар'яну. І чим більше я пив, тим менше я розумів, що відбувається навколо мене.

Друзі поступово віддалилися від мене, кажучи, що я став іншою людиною. Вони пропонували мені навіть пошукати почитати відгуки про лікування алкоголізму в Рівному, можливо є якесь безкоштовне лікування алкоголізму.. Але я не звертав на це уваги. Для мене існувала лише одна реальність – Мар'яна та моя постійна потреба в алкоголі. Я часто відчував глибокий самотній біль, коли приходив до тями після чергового запою. Але не мав сил зупинитися. Одного разу після чергової вечірки я прокинувся в незнайомій квартирі поруч з незнайомкою, яка невідомо була в якому стані. Я не пам'ятав, що сталося минулого вечора, але мене охопив страх від думки, що я міг накоїти щось страшне, не знаю що, але вона була ну дуже в поганому вигляді. Ні, я ж не думаю що я її бив чи ще шось, але не знаю, не виключаю і такого.. Я пішов з тої квартири, намагаючись не думати про те що сталося і направився додому. На вулиці мене зупинив старий друг, Вітя. Він дивився на мене з жалем і тривогою. "Ти взагалі розумієш, що робиш зі своїм життям?" Я хотів відповісти, що все добре, але знаючи що це не так лише мовчав та відмахувався. Потім ми поговорили ще на якісь віддалені теми і раптом він перейшов знову на тему алкоголізму, але вже з іншої сторони. Коротше почав мені разказувати, що бачив відгуки про краплі від алкоголізму якось, які дуже допомогають виходити з запої, з похміллям і все таке інше. Я спочатку не поняв, чого це він цікавився таким, та мені чесно кажучи було байдуже, тому що мене не цікавили проблеми інших, але Вітя мене заговорив і навіть зацікавив. Він казав, що вони знімають типу погане самочуття і можна нормально себе почувати і жити далі. Я подумав, що це непогана ідея і у разі потреби можна ними користуватися. Слава богу до цього не дійшло. Я вже потім зрозумів, що Вітя не читав ніякі відгуки про краплі від алкоголізму, нічого він не пробував. Він просто хотів мені втюхати якісь БАДи чи вітаміни чи що він там продавав. Підло, дуже підло з його сторони. Але я на нього не ображаюся. Я ж і сам не святий.

Так рік за роком я далі себе вбивав алкоголем. Аж поки мені не знадобилося чергове виведення з запою на дому, бо я не в змозі був кудись дійти. Мені тоді було так погано, що просто хотілося померти. Я навіть подумки благав господа, щоб він забрав мене, аби я не відчував цей жах. Мені визвали тоді нарколога, якогось знайомого через треті руки, який був типу самостійником, не знаю як сказали. Але саме він тоді порадив наркодиспансер в Рівному Матері проти залежностей. Він залишив бумажку, на якій просто було написано:

(097) 000-46-71

(099) 000-46-71

вул. Горохович Антоніни, б. 19

Спочатку я погуглив, разом з мамою. Ось до речі їх сайт https://narkohelp.com.ua/ саме тут я про них прочитав більше інфи. Начебто просто сайт клініки, але мене якось надихнуло написане, фото. Мати відразу сказала, що я туди поїду. Якщо навіть нарколог порадив, то варто йти, інакше я не тільки себе вб’ю, но і її, і бабусю, і всіх нас. Я подивися в мамині очі, вони були наповнені сльозами. І мені стало так боляче. Можливо це були ще «відходняки» і я був таким сентиментальним, але я з тих пір жодного разу не пошкодував, що погодився.

Того ж дня ми записали мене через три дні. Приїхавши до клініки, мене тепло зустріли та розмістили в затишному номері. Інтер'єр вражав своєю домашньою атмосферою, і відразу відчувався професіоналізм співробітників. Це була не просто медична установа в Рівному де лікують від алкоголізму, це місце, де допомагали душі знайти спокій. Кожен день був наповнений заняттями: групові терапії, індивідуальні сесії з психотерапевтом, медитації та навіть заняття з живопису. Я відкрив для себе нові горизонти і познайомився з чудовими людьми, які як і я шукали своє місце під сонцем, тому що за роки алкоголізму нічого не добились в житті, не знайшли себе.

Одного дня, під час одного з групових занять, я зустрів Ірину. В її очах я побачив ту ж саму біль, яку відчував і сам. З кожним днем ми ставали ближчими, розділяли свої історії, мрії, надії. Вона стала моєю опорою в цьому непростому періоді життя. Вона розказувала свої відгуки про лікування від алкоголізму, коли вона лікувалася в інших установах. 2 рази вона лежала в клініках після яких майже відразу зривалася.

По завершенні курсу лікування від алкоголізму в м Рівне  ми вирішили не розлучатися і почати нове життя разом. Ми насолоджувалися і насолоджуємось і зараз кожним днем, проведеним разом, плануємо майбутнє. Ми відразу мріяли про власну родину. З часом ми стали батьками чудового хлопчика, якого назвали Тимур. Він став нашим найбільшим скарбом і радістю. Ось така історія життя. І так, історія зі щасливим кінцем, як у казці. Але це реалії, треба тільки захотіти стати щасливим!