Всім привіт, мене звуть Василь. Я – наркоман. Хоч я вже чотири роки не приймаю наркотичні речовини, але називаю себе саме так, щоб не забувати, звідки ростуть ноги. Принаймні мої. Моя пристрасть проявляється по-різному, проте вершина мого захворювання і що може бути для мене – це прийом наркотиків, тобто наркозалежність. Народився та живу в чудовому місті Рівне. За своє життя я пройшов і кодування від наркоманії, і наркологічний диспансер в Рівному, я знаю всі наслідки вживання наркотиків, від алкоголю… Та ще я знаю найкращу клініку у місті! І тепер я хочу розповісти вам свою історію.
м. Рівне, вул. Горохович А., б. 19
(097) 000-46-71
(099) 000-46-71
З ранніх років мене оточував біль. Мій тато був алкоголіком, і я ще маленьким часто чув п'яні крики, скандали, биття посуду. Моя сім'я була досить бідною, і хоч жили ми в Рівному, але жили в приватному будинку. Мама працювала, тато майже завжди був безробітним, я ходив до школи. Бувало, що мене там питали про мою родину, що мої батьки люблять, чим займаються, де працюють, а мені доводилося брехати, бо батьки суворо забороняли говорити правду через алкогольну залежність тата. Коли з будь-яких причин викликали батька до школи, він просто не міг прийти. Мені за нього завжди було соромно. Мама ж постійно була на роботі. Вона мала такий графік, що вона то вдень, то вночі на зміні. Від друзів з двору було важко приховати, вони звичайно ж часто бачили мого тата, скажімо так, всяким, бувало, що він дійти до під’їзду не міг і спав на лавці у дворі... Тому у дворі я не мав друзів, але було пару шкільних приятелів, які мешкали в іншому районі і які не знали нічого про мою родину. А якщо питали, то я брехав, вигадував усілякі історії про нормальність моєї родини. Я постійно відчував через це почуття сорому, мені не подобалося, що я нечесний з хлопцями, а вони ж не дурні, щось таки розуміли, і це віддаляло їх від мене. Одного разу моя мама захворіла і мені довелося за нею доглядати, допомагати, я тоді навіть їсти навчився готувати. Але неї був жах, коли батько постійно приходив п’яним. Коли вона постійно на роботі пропадала, то вона його рідко бачила, а тут… Були постійні скандали, мати постійно наполягала, щоб він пішов на лікування, казала, що знає хорошого психіатра тут в Рівне і наркологічний диспансер непоганий. Але коли батько про це чув, він просто перетворювався на диявола і розносив усе в домі. Скільки всього він переламав тут, я вже все й не згадаю…
Недолік любові я відчував серйозний із самого дитинства. Мене залишали в дитсадку на п'ятиденці, а я хотів додому, хотів гуляти з друзями, але... Мені вже тоді здавалося, що зі мною щось не так, наче я якийсь інший. Всі діти – як діти, і батьки у них нормальні, тверезі, водять їх кудись, проводять з ними час, дарують всякі подарунки на свята, вони носять нормальний одяг. А я тоді відчував, що моє життя гірше, ніж у всіх моїх однолітків. Мені здавалося, що я нікому не потрібен, я просто покинутий. Відсутня віра у себе, кожна складність викликала сильний страх. А коли я трохи підріс, то не знав, як підійти до дівчинки, щоб завести знайомство, відчував дикий дискомфорт. І саме тоді до мене підкрався алкоголь. Знаєте, таке відчуття, що він як якась змія вичікував десь у кущах, коли я трохи стану старшим, щоб вискочити і потягти мене у свої нетрі, щоб розправитися зі мною – зробити залежним. Саме алкоголь зробив так, що через роки я потраплю на лікування наркоманії у місті Рівне в реабілітаційний центр для наркозалежних, до речі не один.
Я полюбив спиртне з першого прийому. Буквально через кілька хвилин після випитої склянки вина вся моя скутість кудись випаровувалася, постійне побоювання, що щось зараз станеться погане, теж відійшло кудись. Я раптово для себе, вперше в житті, почував себе добре. Того дня я раптом почав скакати, як кінь, у якомусь закинутому парку, де я з друзями випивав. Потім бігав за ними з якоюсь цеглою у руках, а вони подумали, що я остаточно здурів і хочу їх убити, бо (як вони самі пізніше розповідали) у мене були очі взагалі божевільні, червона шкіра, я був спітнілим. А мені тоді здавалося, що я щасливий, і що я дуже дотепно жартую і все під контролем... Ось так діє наркотик (а спиртне – це сильнодіючий наркотик, просто легальний!), коли ти з дитинства страждаєш, все тримаєш у собі, закріпачений. Ти ловиш кайф, свободу, ейфорію, яка не відчувається до цього.. Розумієш, що є сенс у твоєму житті... І якби всі ми (алкоголіки зі схожими проблемами по всьому світу) зуміли з самого початку щось зрозуміти, зробити висновки і далі жити без цієї отрути, то зараз би алкозалежних у світі було б у рази менше... Впевнений, що і про лікування наркоманії відгуків в інтернеті менше було б і розмов як вийти з наркотичної залежності чи як поводиться наркозалежна людина, тому що залежність – це база, а ось чим конкретно ти себе вбиваєш (алкоголем, наркотиками, клеєм, іграми чи сексом) не важливо.
Але потім у мене виникла інша проблема – мені було дуже важко зупинитися. Коли ти юний, то здоров'я та сил багато, тож на ранок почуваєшся абсолютно нормально. Це і є причиною бажання пити завжди і за будь-яких обставин – немає стримуючого чинника. Досить швидко я почав напиватися до того, що стояти на ногах не міг. Вранці я відчував сором, бо не хотів іти батьковими стопами. А тоді раптом з'явилася мода на куріння трави – всі казали, що вона не викликає залежності, і це не наркотик, і на ранок самопочуття нормальне (у мене й від алкоголю було нормальне). Ну я і спробував. Коли зробив це вперше, я подумав, що краще пити алкоголь – це веселіше і відчуття більш відчутні, справжніші. Але був і інший бік куріння трави – тодішні мої приятелі мали практично необмежений доступ до хороших конопель, тобто не потрібно було витрачати гроші на спиртне.
На жаль, на траві я не зупинився. У мене тоді сформувалася вже стійка фізична залежність від наркотиків і соціальна. Через 3 місяці у нас обірвалася можливість безкоштовно діставати майже необмежену кількість травки. Але приятелі вже встигли попродавати різним людям цю траву, завели нові знайомства, і ми почали вживати й інші наркотики. Спочатку це були різні барбітурати з аптеки, клей, бензин, а потім у хід пішли і психостимулятори. Одні люди нас почастували ними, але попередили, що цього мало для нюхання, тож краще вколотись. Зараз я згадую той день, той фатальний день, і мені стає погано, адже я з такою швидкістю погодився... І саме це я запам'ятав на все життя. Я став відчувати себе зовсім іншою людиною, я більше не був тим Василем, сином алкаша Володі, з 75-го будинку, я відчував себе важливим і впевненим у собі. Мені все було цікаво, я відчував, що таке справжній кайф. Мені здавалося, що саме ці наркотики звільнять мене від усіх проблем і я зможу бути найцікавішим співрозмовником у світі та взагалі щасливою людиною. Як же я помилявся... Замість того, щоб побачити в собі яскраві ознаки наркотичної залежності і поцікавитися ХОЧА Б де є безкоштовне лікування наркоманії, я пішов назустріч цим вбивцям…
За кілька років я зрозумів, що вживаю всі поспіль наркотики і не можу зупинитися. Мені реально стало страшно. Я захотів зав'язати, але не мав уявлення, як це зробити. Я зменшував дозу, змінював наркотики, переходив на спиртне, але нічого не виходило. Проблеми тільки накопичувалися, біль посилювався, а наркотики припинили діяти так, як діяли раніше. Вони перестали допомагати мені забутися. Друзі накурювалися і іржали, а я відчував, що прямую в безодню розпачу. З'явилися проблеми зі здоров'ям, психічне здоров'я теж похитнулося. Я навіть почав думати про самогубство, але піти на такий радикальний крок я боявся. Мені хотілося зав'язати з ін'єкціями, але як це зробити я не уявляв. Сама думка, що я маю жити без наркотиків – здавалася мені жахливою. І тоді я чітко усвідомив, що хочу звільнитися від цього рабства. Я почав шукати різні відгуки про лікування наркоманії в реабілітаційних центрах для наркозалежних Рівного – там я читав, хто робить дійсно нормальну підшивку від наркоманії, а хто дурить. І як і завжди в моєму житті, мені знову не пощастило.
Звісно ж в першу чергу я почав шукати безкоштовне лікування наркоманії. І це не пов'язано з тим, що я не мав грошей. Ні, гроші у мене почали з'являтися, тому що я паралельно приторговував різними речовинами, принагідно відсипаючи собі, тим самим зберігаючи залежність і перебуваючи завжди при «ліках». Просто в мене тоді було мислення наркомана: «треба заощадити бабло, щоб після виходу з лікарні, якщо не допоможе, то вмазатись». Розумієте, про що я? В мені прокинулася дивна наркоманська запасливість. Отже, я знайшов державну установу, де лікують таких як я. Вже коли я туди їхав, то в мене раптом кудись зникло бажання змінити своє життя. Я почав думати, що можливо даремно я так? Не все насправді так погано. Хоча здоров’я казало інакше… Я все ж таки вирішив, що мені у будь-якому випадку піде це на користь чи може в мене зникне психічна залежність від наркотиків, а там буде вже не так все погано. Коротше, все одно поїхав. Описувати своє лежання в державній клініці не буду, бо якщо я докладно розповідатиму про кожну медичну установу, в якій я намагався боротися із залежністю, то для цього треба буде все кинути і писати з ранку до ночі тижнями. Пролежав я там два тижні. Мене поставили на ноги і сказали – йди, але не вживай більше. Того ж дня я зловив передоз, потрапив до реанімації, а з неї – знову до того ж наркологічного диспансеру. Так я виходив і знову потрапляв у різні установи разів зо п’ять. Потім я почав шукати платні установи, такі, де можна пройти лікування наркоманії по ціні чи не пляшки пива. Ну ви зрозуміли. Після закінчення лікування я знову повертався в жорстке вживання.
Одного разу я потрапив у ще один наркологічний диспансер завдяки незнайомій мені людині. В той день я був обдовбаний і чіплявся на вулиці до людей. Мало чого пам’ятаю, але пам’ятаю одне – як я підхожу до літнього чоловіка і намагаюсь запевнити його, що на його голові змія. Я реально бачив змію і мені було лячно, я йому кричав просто, що вона його сжере! Потім ця «змія» опинилася у мене під ногами і я просто відчув дикий страх, я почав кричати, розмахувати ногами і руками, я кричав матами і благав мені допомогти. Почав бігти від неї, а мені здавалося що вона мене переслідує. У тому стані я думав, що я біг дуже швидко, але насправді це було не так. Я мабуть взагалі не міг фізично бігти, мої ноги мене майже не слухались. Але я все ж таки намагався вбігти від тієї примареної змії… Біжав якимись дворами і вуличками, а у той день йшов дощ і були досить глибокі калюжі. Я біг по тих калюжах, був весь мокрий і брудний, але мене це не бентежило. Мене взагалі тоді мій зовнішній вигляд не турбував, а коли мене намагалась «з’їсти змія», то взагалі я не думав як виглядаю. Потім досить стрімко стемніло і я вже вештався не дивлячись під ноги, точніше я не бачив просто нічого. Раптом я десь зачепився, послизнувся і впав, ударився головою, знепритомнів. Лежав у грязюці, смердючий наркоман… Прокинувся в лікарні. Знову наркологічний диспансер в моєму Рівному… Здається, я тут уже бував… Перше моє питання – це «де я» і «як я тут опинився». Потім, з кожною хвилиною, я ставав все більш агресивним. Мене дратувало, що я тут знаходжуся проти своєї волі, і взагалі мені потрібно вмазатися. Мене ніхто там не тримав, але я все одно не поспішав звідти виходити. Я думав, що я правий і маю всіх поставити на місце. Після того, як до мене підійшов лікар і все розповів, я трохи заспокоївся і мене навіть на якийсь час відпустило. Він розповів мені, що небайдужий чоловік побачив мене непритомного біля паркану у своєму дворі, і, знаючи, що я наркоман, викликав бригаду лікарів. У цього чоловіка тут працюють знайомі і начебто через це вони приїхали і забрали мене, мовляв людина я хороша, просто в житті не склалося… А потім він розповів мені про те, в якому стані мене привезли. Те, що я був з ніг до голови брудний и смердів як помийка, то зрозуміло. Ще я постійно шипів, наче на когось. Потім я зрозумів, що мабуть я шипів на ту зміюку, яку я начебто бачив. Я її виявляється і уві сні бачив. Потім я періодично намагався махати руками і щось сказати і знову вирубався. Так продовжувалось десь приблизно півтори години поки не почав приходити до тями. Щодо мого стану, то лікар мені розповів, що у мене погані справи зі здоров’ям. Та це і не дивно, я ж наркоман. А де ви бачили здорових наркоманів?? Наслідки вживання наркотиків дуже швидко дають про себе знати і ці наслідки дуже серйозні. Весь час мене якось не турбувало що там зі мною і моїми органами, як напевно і всіх таких як я, але я відчував, що мені все гірше і гірше. Тільки якщо я прийму свою дозу і зможу забутися, то мені було нормально. До речі там я знов пройшов безкоштовне лікування наркоманії, якщо це взагалі можна так назвати, тому я просто поспілкувався с психіатром, полежав там, мені дали щось випити і поїсти, хоча потім та їжа вся вийшла у мене так само як і зайшла. Я взагалі дивуюся, як я зміг щось проковтнути тоді. Ну і все, я більше не бажав там залишатися, мені там було дуже не затишно, боліла постійно голова, мене нудило, коротше я хотів поскоріше кудись піти, кудись подалі з того місця… І я пішов. Я пішов і одразу ж прийняв чергову дозу.
І так змінювалися клініки, лікарі, методи, але завжди я повертався до вживання. І коли після трьох чи чотирьох місяців найважчого вживання я подивився на себе в дзеркало, то просто не впізнав цього висохлого, з синцями навколо очей, з поганими зубами старця. А мені тоді тільки 29 нещодавно стукнуло. Оттоді мені чомусь стало не байдуже на свій вигляд. І я почав шукати, де знаходиться найкраще анонімне лікування наркозалежних в місті Рівне. Я тоді вирішив не зважати на вартість лікування наркозалежності, тому що безкоштовним клінікам і усіляким сумнівним установам я не довіряв більше. Також я вирішив більше не довіряти своїм очам, а питати на спеціальних форумах, кого б колишні наркомани порадили куди краще звернутись. І мені прилетіло одразу кілька відповідей, що мережа https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/ реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» – це чи не єдине місце, де можна позбутися наркотичної залежності і після лікування проводиться реабілітація наркоманів. Я тоді поспілкувався, точніше листувалися, з одним бувшим наркоманом, і він мені розказав багато чого – про своє вживання, про те, як став наркоманом, ну і звичайно як йому допомогли в центрі «Матері проти залежностей». Ми навіть стали тоді кимось типу друзів по листуванню! Він розказував доволі знайомі мені речі, тобто його життя було досить схоже і я постійно проводив паралелі із собою. Тоді я зміг подивитись на себе зі сторони… Він розказав мені, що з досить звичайної сім’ї, вони переїхали з якогось там села, не пам’ятаю, до Рівного, через роботу батька. Але незабаром його батько тут почав сильно пиячити, тоді моєму приятелю було десь років 9. Він постійно бачив батька п’яним, часто піднімав руку на матір і невдовзі вони розлучилися. Звісно, що жити він залишився з матір’ю, при чому з Рівного вони не поїхали. Потім, коли йому виповнилося 12 років, він вперше спробував травку, а через рік уже за плечима були за плечима чи не всі види легких наркотиків. Це типу такі як клей, гашиш. Казав що навіть марки уже в тому пробував. Ну а коли був уже таким справжнім підлітком, то тут почалось вже по серйозному. В 16 він уже двічі потрапляв у реабілітаційний центр для наркозалежних в місті Рівне і одного разу у Львові (там він опинився по якихось своїх справах і у той же день зловив передоз). До речі він як і я починав з алкоголю, але він майже одразу спробував наркотики і йому це більше сподобалося, аніж пити. Я з кожною новою історією від нього все більше впізнавав у ньому себе. Або може у всіх наркоманів життя таке, однакове?
До речі, коли ми з ним спілкувалися, я ще не звернувся до тієї клініки і я ще вживав наркотики, але мені було дуже цікаво читати його історії, особливо про те, як він думав про самогубство. Пам’ятаєте, я писав вище, що я також про це думав? Так от, у наркомана зі стажем таке трапляється і не рідко. А деяким навіть вдається вчинити задумане. Я з жахом читав історію мого друга, коли він вирішив вчинити самогубство… Але до речі його врятував випадковий перехожий. Він намагався повіситися біля одного роздовбаного будинку у невеликому лісі, хоча то навіть не ліс, таке щось, 3 сосни. Коротше хотів там покінчити з життям, зі своїми муками, але не встиг – його побачив випадковий дідусь і цей дідусь почав з ним говорити, якось він так слова до нього знайшов, що зміг переконати мого друга не робити цього. Як виявилось, у цього дідуся якийсь родич був алкоголіком і щоб його вилікувати, звернулись до мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» за допомогою. І от уявіть собі, той дідусь порадив цю клініку моєму типу другові, а він мені. Скільки життів врятовано? А скільки ще буде врятовано, якщо про це говорити постійно, завжди ділитися, допомагати людям… Я безмежно вдячний своєму співрозмовнику, тому дідусю ну і звичайно я дуже вдячний спеціалістам з мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей»! Як би не вони, якби не лікарі, які зі всією душею і професіоналізмом віддаються своїй справі, то мене напевно вже не було б живих. І от я стільки розказав, вилив душу, але я також хочу допомогти тим, хто читає мене і потребує такої ж допомоги. У центр «Матері проти залежностей» можна звернутися навіть якщо ви і не з Рівного, я раджу зробити це всім, у кого є проблеми і подзвонити (097) 000-46-71 або (099) 000-46-71 або зв’язатися через сайт – https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/ Їхні номери у мене завжди в телефонній книзі а адресу я пам’ятаю на пам’ять: м. Рівне, вулиця Антоніни Горохович, буд 19.
Зараз я повність тверезий. Останній прийом наркотиків я зробив 4 роки тому. Я досі іноді приходжу у цей реабілітаційний центр для наркозалежних, і буває навіть беру участь у групових заняттях. Розповідаю людям про своє колишнє життя, даю їм поради. Ви знаєте, від цього не тільки мені становиться добре і спокійно, це дуже корисно і тим, хто тільки но прийшов на лікування. Мережа реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» – це сім’я, це досвідчені спеціалісти, які кожного дня допомагають людям і рятують їхнє життя. Тому я їм дякую і бажаю процвітання у своїй справі.
