Перед тим, як я почну, задумайтеся над моїм питанням: Ви колись замислювалися над тим, щоб змінити своє життя? Чи може взагалі прожити його спочатку? Можу впевнено говорити за себе, що мені хотілося, я досить часто про це думав. Але я тільки нещодавно навчився жити без спиртного. Сьогодні я тверезий алкозалежний в наслідок кодування від алкоголізму в м Рівне. Але я спробую розповісти все по черзі.

https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-rivne-czina-vidguky/

(097) 000-46-71

м. Рівне, вул. Горохович А., б. 19

Безтурботні роки

До того, як я потрапив на кодування від алкоголізму в Рівному, я встиг серйозно погудіти, але моє дитинство пройшло в досить благополучній сім'ї, повній сім'ї, що для нашого часу було рідкістю, і достаток у нас був цілком нормальним. На Мальдіви не літали, але й не голодували. Мама працювала бухгалтером у невеликій фірмочці, а тато підприємець. Гроші були, навіть була своя машина, поїсти теж удома завжди було. Ми з сестрою в принципі нормально були одягнені. Загалом ми звичайна сім'я.

Правда, не можна викинути того факту, що тато мій колись пив у молодості, і кажуть, що чимало. Але потім на довгі 20 років покинув. Тож можу сказати, що його п'яним не бачив. А ось маму міг побачити п'яною. І якщо раніше вона могла зайву чарку на якомусь гулянні пропустити, то все змінилося після того, як вони з татом почали розходитися і сходитися. Кілька разів так робили. Папа завжди казав їй у такі моменти, що це вона пішла в свого батька. А її батько, мій дід, справді ще той алкаш, але добрий дуже, навіть здавався мені завжди прикольним, коли він п'яненький, то незлобний, навіть харизматичний. А от коли він був тверезий, то був досить похмурий, і мені не дуже й цікаво було з ним.

Треба сказати, що коли я був маленьким, то був переконаний, що пити алкоголь я ніколи не буду. А всіх цих пиятик, які любили поспати на лавках і під парканами, я вважав повними ідіотами. Особливо тих, хто робив за якісь захмарні ціни підшивку від алкоголю. Я ж навіть не думав тоді, що сам... ну гаразд, до цього ми ще повернемося. І неодноразово.

Мій перший «досвід»

Я був у 10 класі, квітень, скоро кінець навчального року. Пам'ятаю ту чудову погоду. Все зелене, сонце освітлює все довкола і все чудово і безтурботно. Але, мабуть, чогось не вистачало... І тоді я і парочка моїх нерозлучних друзів купили 2 пляшки горілки. Це був 2001 рік, і зробити таку покупку не становило жодних труднощів. Пам'ятаю, тоді ще покликали кількох наших інших друзів і вирушили до парку, щоби відзначити. В результаті вийшло, що компанія зібралася великою, а горілки мало, то особливого свята не вийшло. Хтось пішов купити поїсти, хтось просто сидів, курив на лавочці. Пообіймалися з дівчатами з класу та й поїхали додому. Поки йшли додому всі і протверезілі. А, і ще ми тоді проходили якийсь заклад, де написано ціни на укол від алкоголізму і на підшивку від алкоголю, і ще тоді пожартували одне з одного, мовляв «ти алкаш ахахах тобі туди треба». Як це іронічно… Так от, ми розійшлися по домам, а коли повернулися батьки, навіть нічого й не дізналися.

По-справжньому я напився рівно через 10 місяців. І теж це було у парку, і теж у компанії. Ми тоді зібралися зустрітися з тими, хто покинув школу після 9-го класу. Типу зустріч випускників, але не зовсім. Компанія тоді вийшла невелика – людей 6, одні хлопці. Хтось привіз із села бутель самогону, ще взяли пива зверху, та й закуски трохи. Отоді нас усіх і розвезло, а мене – вперше і по-справжньому. Пам'ятаю, я тоді так багато говорив і весь час хотів з усіма обійматися і цілуватися, тому мої товариші по чарці вислуховували, які вони прекрасні, і як сильно я їх люблю. Правда в той момент я любив не тільки їх, але й усе, що оточувало мене: дерева, небо, траву, лави, землю, людей, що проходять повз...

Коли самогон закінчився, вирішили піти в магазин за догоном. Оскільки ми були в кінці парку і магазинів тут поблизу не було, йти за спиртним прийшлось досить далеко. Поки йшли, зустріли знайомих дівчат, розмовляли, жартували, курили, а потім я почав випендрюватися з сірниками і якось примудрився підпалити старі вкопані в землю колеса. Втекти не ризикнули, бо жили неподалік, почали гасити, а я якраз був у нових кросівках. Підошва сильно постраждала, тому батьки лаяли, але не так уже й сильно. Тоді я зрозумів, що пити – це кльово! І час від часу випивав, і іноді добре напивався, але вдома так жодного разу і не помітили, що я п'ю, то що вже казати про те, щоб мене відправити у якусь лікарню від алкоголізму.

Далі у прірву

Потім був невеликий період, десь півтори роки, тобто першого і другого курсу університету, коли я міг інколи випити за компанію та на якесь свято. Але потім я закохався… Потім покинув університет, потім дівчина мене покинула і я став пити куди сильніше. Ось тоді стало взагалі справою честі купувати пляшку горілки на одного та напиватися у мотлох. Що я й робив у міру грошей та сил. Втім, другого було хоч греблю гати, а з першим частенько були проблеми. Але з іншого боку, алкоголь був тоді найдешевший, у кожному цигарковому та зупинковому кіоску можна було остограмитися за якісь копійки.

А потім був перший привід у міліцію, тому що я в п'яному вигляді зі своїм товаришом по чарці п’ємо в тролейбусі... Далі-більше: дізналися, що в кіосках продають дешеву горілку, типу не брендову, але хорошу, в 3 рази дешевше, ніж в магазинах. Ну ми й перейшли на це дешеве пойло. Ми постійно блювали від неї! Легко випивали дві пляшки на трьох і ще за однією обов'язково йшли. Адже це я пізніше тільки зрозумів, що то була справжня пальонка, спирт розведений чи ще якась фігня. Але все одно це все здавалося веселим і кумедним… В принципі так і було, бо ще не було сумно. Напевно, я навіть тоді ще не був справжнім алкоголіком, хоч і до цього все йшло, але я і близько не цікавився кодуванням від алкоголізму в Рівному. Тому що я себе тоді точно не вважав алкашем. Але даремно…

Запійний дебют

Я влаштувався на роботу до друзів лагодити автомобілі, на СТО. До батька я не пішов навмисно, мовляв я хочу сам собі знайти роботу. Але тоді я пити став регулярно. Разів зо три на тиждень ми могли накрити чудовий хлібо-сальний стіл (на СТО теж було багато хлопців із сіл, їм постійно передавали всякі класні закуски та самогон). А після роботи і по пивку пропустити могли. А потім я непомітно для себе почав запивати цілими вихідними. Тобто в будні я попивав на роботі, а на вихідних я бухав із дворовими пацанами. Коротко опишу свою звичайну п'ятницю, яка переходить у понеділок: після роботи я випивав, як мінімум, по 2 літра пива зі своїми одноробітниками, а могли легко й пляшку горілки за кінець робочого тижня врізати. Потім я їхав додому, вечеряв, обдзвонював своїх друзів і через годину ми збиралися, щоб відзначити це свято. Нерідко нас заносило до центру міста, а там уже напивалися у повний драбадан. І нерідко прокидалися в когось у гостях. З хворою головою, ще п'яними, з диким перегаром. Усі охали і ахали, хтось хрипко іржав, згадуючи вчорашні буйства, а хтось уже потихеньку збирав залишки вчорашнього свята. Коли залишки для похмілля були розлиті ранковими чарками, то всі підповзали до якогось імпровізованого столу і випивали «За новий день!». І далі все повторювалося, ми знову прокидалися напівп'яними, з бодуном у неділю вранці. У неділю всі намагалися не напиватися, щоб у понеділок зуміти вийти на роботу, тому пропонувалося по пиву та по домам, але по домам не виходило. Бралося ще одне пиво і ще одне, потім хтось йшов, пиво знову купувалося, потім ще хтось заходив, а пиво продовжувалося з'являтися. І в результаті залишався я один з кимось з тих, хто вижив десь, чорт знає де. І тоді пиво вже не лізло і ми йшли... Не додому, а по горілку...

У понеділок вранці я прокидався вже вдома, але з величезним бодуном після триденного запою. Неохоче збирався, з мукою виходив з дому і їхав на роботу. Там я знав до кого підійти, щоб повідомити, що я з бодуна і попросити мене «підлікувати». І мене «лікували». Я якось бадьоренько працював до обіду, а на обід хтось уже встигав принести пива. Я не один серед робітників так проводив вихідні. Тому друга половина робочого дня пролітала ще швидше. А після роботи загалом гріх було не випити.

Наступного дня, у вівторок, я зазвичай відмовлявся від алкоголю, щоб прийти до тями. Але в середу я вже міг і не відмовитися від чарочки горілки за загальним столом під сальце та часничок. У четвер знову намагався тримати піст. А в п'ятницю... про п'ятницю я розповідав. І якось так тривало кілька наступних років.

Це були самі натуральні запої, тривалістю у три дні. Але були й інші запої. Наприклад, святкові. Коли я починав пити 27 грудня і закінчував, у найкращому разі, після Різдва, а міг і в районі Старого нового року... Але найважчі запої були «між клієнтами». У нас траплялося так, що ми закінчили одну машину якусь круту ремонтувати, а нових не було, ну окрім старих жигулів якихось, і тоді створювалася пауза, розміром від тижня до місяця. Якщо що, то СТО було нове, нерозкручене, з безліччю конкурентів, тому простої в нас були… І так зазвичай всю цю паузу я безпробудно пив, взагалі вважаючи, що це найзаконніший час для бухання. А потім мені було дуже погано.

Як мені робили в Рівному виведення з запою на дому

Пам’ятаю, як одного разу простій у нас був майже місяць, і я непомітно для себе весь цей місяць пропив. Коли мені подзвонили з роботи, то я якраз лежав з бодуна. Він сказав, що післязавтра треба вийти на роботу. Для себе я це прикинув, як чудовий варіант для ще одного дня для м'якого пивного бухання і одного дня для приведення себе в порядок. Натомість я пив до пізнього вечора другого дня і не міг зупинитися. Це побачила моя мати, яка все зрозуміла. Вона тоді викликала додому спеціалістів мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей». Зі мною та мамою була проведена бесіда, але виведення з запою було зроблено вже в самій клініці. Сказали, що в мене дуже тривалий запій та рекомендовано такі дії робити у професійних медичних умовах. Дуже зручне місце, треба сказати. Я швидко оговтався і також швидко заснув. Вранці я був практично як новенький. Навіть незвичайно було так почуватися, адже за спиною був місяць пияцтва. Так, я в дзеркалі виглядав м’яко кажучи не дуже, але самопочуття було на тверду четвірку!Але цей досвід не став для мене причиною зупинятися. За кілька днів я знову пив, уже в компанії одноробітників, задоволених новою машиною клієнта. Усі ділилися своїм досвідом бухання під час цієї вимушеної відпустки.

Відгуки про кодування від алкоголізму на власному досвіді

Згодом серйозність ситуації, що склалася, стала зрозумілою навіть мені. Я усвідомив, що нормально, як нормальні люди, пити більше не можу, але й не пити неможливо. І з цим потрібно було щось робити. Тому що гроші зникали як пісок у долонях… Я і пропивав, і губив, і мене обкрадали… А побита морда та відвідування міліції – стало взагалі нормою. З роботою теж стало погано. Старий колектив розпався, власник СТО переїхав працювати в інше місто, а цей бізнес продав. Я тоді потрапив до нової компанії. Тут теж підпивали, але суворо ставилися до порушень дисципліни, запізнень та особливо до запоїв, за це штрафували.

Тож вирішив закодуватися. Став читати на різних форумах про кодування від алкоголізму в Рівному, чим відрізняється підшивка від алкоголю від уколу і все таке інше. І тоді я задумався, де в Рівному лікують від алкоголізму? І, звичайно, згадав про мережу реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей», фахівці якої мене з важкого запою виводили. Вирішив пошукати їхній сайт, почитати про них, до речі якщо цікаво – https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-rivne-czina-vidguky/ Пошукав відгуки про кодування від алкоголізму і лікування алкоголізму в Рівному, у них в клініці. І в принципі мене все влаштовувало тому я зв'язався з ними, пояснив свою ситуацію. Навіть зараз пам’ятаю їхні телефони, бо часто дзвонив, але то вже інша історія. Так от, тоді у мене запитали, чи не п'яний я? Я сказав, що ні. Далі дали деякі інструкції, яких слід триматися і через день я прийшов на прийом. І от, після проведеного кодування від алкоголізму я не п’ю майже рік, якщо точніше, то 11 місяців. Я й надалі не планую зриватися, та можливо, пройду комплексне лікування алкоголізму. Звичайно, у клініці «Матері проти залежностей», бо саме там я відчув підтримку. Для тих, хто у схожій халепі, яка була в мене, я дам пораду – подзвоніть (097) 000-46-71; (099) 000-46-71 і почніть змінювати життя.