Вживання алкоголю одним з членів сім'ї спричинює дисбаланс поколінь: батьків, друзів, дітей.
Поведінка та психо-фізичний стан членів сім'ї визначається станом та фазою захворювання алкоголіка. Поряд з проблемою впливу та прогресу патології, виникає питання відповідальності, розподіл її на усіх членів родини.
Відповідальність невід'ємно крокує зі спробою заперечення сім'єю алкоголіка даної проблеми. Внаслідок росту проявів алкоголізму (хвороба, втрата праці, фізичне насилля) зростає потреба ізоляції та маскування від суспільного життя. У подружжі відбуваються негативні зміни емоційних зв'язків. Пізніше простежуються деструктивні форми організації сімейного бюджету та питання дитячого виховання. Важливим фактом для покращення та зміни даної ситуації є усвідомлення іншою стороною, членом родини, що не вживає алкоголю, своєї ролі в процесі одужання сім'ї.
Для сімей, де є людина яка страждає алкоголізмом, характерна інвазійність, тобто наполегливі спроби обмежити свободу певної особи.
У соціальному плані найтиповішими є три реакції:
- свідома суспільна ізоляція;
- побудова системи обману та приховування від оточуючих;
- агресія, спрямована на члена сім'ї або на зовнішню ситуацію.
Основною рисою членів сім'ї, друзів з алкогольною проблемою можна назвати непевність — руйнується порядок подій, цінностей, несподівані зміни настроїв. Поруч із непевністю, страхом, як наслідок постає агресія, яка прагне знищити джерело страху або пригнітити його.
Як алкоголь при залежності втручається в обмін речовин в організмі і тим самим викликає фізичну залежність, можна сказати, що таким же чином він, немов "третій-зайвий", вписується в динаміку подружніх відносин і стає "рабом обох членів-подружжя", "цементом", який замінив собою почуття любові, поваги.
