Ода футболу, або як копаний м'яч врятував Україну

 Все почалося на початку дев'яностих з інтеграції українських футбольних клубів до єврочемпіонатів, найвідомішими з яких на той час були Ліга Чемпіонів та Кубок УЄФА. Найбільші футбольні клуби середини дев'яностих були цікавою інвестицією для олігархів, бо й для скоробагатьків це був чи не єдиний легальний спосіб інтегруватися до західного світу. Слідом за футболістами до різних країн Європи потягнулися і їх фани.

Дуже часто, бажаючи мати гарну підтримку своєї команди за кордоном, олігархи дотували значні суми коштів для поїздок простих хлопців Києва, Одеси, Дніпра до різних столиць Європи. Досить формальні, пострадянські організації фанів, зустрічали у Європі ідейних вболівальників, котрі у своїй підтримці звично використовували елементи місцевої історії, традицій, те що їх відрізняє від інших клубів, окремі рухи мали навіть антиміграційні та соціальні гасла.

Зі збільшенням українських клубів, що грали в єврозоні, збільшувалася і кількість і якість ультрас. У матчах чемпіонату України вони конфліктували і робили акцент на честі своїх міст. Матчі у Європі, прив'язувалися до прапора, але особливої відмінності потребували матчі проти росіян, котрі часто траплялися у межах єврозони, бажання особливо роздратувати суперників, призводила наших хлопців то того, що є для москалів-биків червоною шматою, тобто, до націоналізму. Ультраси різних клубів, спочатку тихенько, а потім все активніше, робили банери з козаками, писали патріотичні гасла і навіть порушивши споконвічне табу східних міст, приносили червоно-чорний прапор.

Процес становлення руху тривав до 2004-2005 років, допоки агенти Кремля не отримали поразку, під час Помаранчевої революції. Саме тоді вони змінили стратегію щодо України і почали активний наступ. У час коли, ні наша влада, ні силовики і гадки не мали про перспективи ультрас, а більшість можновладців і значення цього слова не знали. ФСБ активно відслідковувало процеси і на противагу патріотичним ультрас, активно почали розвивати і фінансувати інший футбольний рух під назвою "антіфа", зрозуміло що з антифашистською ідеологією, георгіївськими стрічками і криками "дєди воювали". Найактивніше цей рух був поширений у Київському клубі "Арсенал", власником якого був Вадим Рябінович, тепер депутат "опозиційного блоку" (партії регіонів) і полум'яний спікер на багатьох телеканалах.

Також активні антифа були у одеському "Чорноморці". Десь у 2008 році склалася ситуація, коли конфліктували вболівальники всередині одного клубу. Піком цього протистояння стало вбивство представниками антифа в Одесі відомого активіста ультрас Максима Чайки. Ця смерть стала ціною знищення антифа, хоча медійно це не дуже активно супроводжувалося, але це було підставою вимагати кримінальних справ та заборони організації. Лідери антифа втікли до Росії, когось затримали, когось побили, решта перестали бути такими борзими і активними.

Наступні 5 років влади Януковича, ім'я Максима Чайки об'єднувало молодь Одеси та інших великих міст. Проводилося сотні і тисячі, маленьких і великих ходів, вечорів пам'яті та інформкампаній. Уже в часи Януковича, розуміючи загрозу від ультрас для планів Кремля. ФСБ через агентуру в Україні та Європі, організувало рішення ФАРЕ, організації про яку ніхто раніше не чув, але як виявилося підконтрольну Москві і є такою що регулює і моніторить використання заборонених символік на стадіонах. Рішення ФАРЕ забороняло зображення Шухевича, Бандери та червоно-чорні стяги, але подібні заборони лише посилили інтерес ультрас до націоналістичної ідеології. В мережах за 2013 рік, можна було бачити бандерівські прапори, навіть на мітчах у маленьких містечках Криму та Донбасу.

Унікальність і небезпека ультрас, як для Януковича так і для Кремля полягала в тому, що рух був абсолютно не структуризованим, а отже не контрольованим і вибухнути міг у будь-який момент і у будь-якому місці. І він вибухнув, там де не чекали, вибухнув штурмом Грушевського 19 січня, штурмом Дніпропетровської, Черкаської, Харківської та інших ОДА і відомими кричалками про путіна. Ультрас стали тією силою,яку ніхто не міг злити, бо ніхто не контролював, тими хто став на захист державності східних міст, вступивши до добровільних батальйонів, коли саботували всі силовики.

Ультрас стали тим національним резервом без якого ми б не справилися. А все починалося з футболу, не було б футболу, не було б Ультрас, можливо й України, у теперешніх кордонах. Маємо розвивати футбол у ньому наша національна безпека.