"Відпрацювавши свою зміну у перший день повномасштабної війни, він одразу з роботи поїхав у військкомат і став на облік. Там йому дали чотири дні на збори на службу. Але – час минав, а Миколу все не викликали. Він дуже хвилювався з цього приводу. Казав нам з донькою про те, що не може спокійно бути дома з нами поки там, на фронті, йдуть гарячі бої, гинуть молоді хлопці. Не минало й дня, щоб він не говорив про те, що йому треба йти на службу", - розповідає Світлана.
"У січні цього року Миколу призвали на службу. Він мало розповідав про бойвібудні, але щодня виходив на зв’язок, щоб почути нас з донькою. Донечка – взагалі його найбільша відрада та любов. З дитинства він виглядів її на руках, завжди був для неї найкращим другом, найвірнішим порадником, надійною опорою та підтримкою у всіх її справах. Тож, коли Микола поїхав на війну донька тут, в тилу постійно організовувала збори для підрозділу батька. Амуніція, техніка – вона завжди обирала для нього найкраще, щоб висловити свою любов та вдячність", - ділиться дружина Героя.