“Він побачив, що багато його однолітків та однокласників призвали. То Іван не став чекати, пішов добровільно у рівненський військкомат. Служив у десантних військах. Коли повернувся, багато працював — здебільшого в охороні, у нашому СІЗО... Але потім дуже захворів тато, ми вимушені були продати квартиру і переїхати у село,” - продовжує мама.
Тут Іван став справжньою опорою для рідних — допомагав по господарстві, турбувався та доглядав батька до останніх днів. Вірний своєму слову, обіцянці Іван завжди виконував задумане. Добра людина із щирим серцем і світлою душею — так говорить про брата сестра Наталія.
“Коли почалася повномасштабна війна Іван знову не залишився вдома, знову пішов добровольцем у військкомат. Він так чекав відпустку... Три місяці був на передовій, вже потребував відпочинку. Але командир сказав, хлопці, почекайте, підете у відпустку після нового року... І він чекав. А 28 грудня зателефонував мені. Каже: “Мамо, вибачте, може щось не так зробив, може образив вас. Тут таке робиться, що не знаю чи ми з вами ще побачимося...” 29 грудня пішов на позицію і більше зв’язку з ним не було...” - пригадує Анастасія.
“Він познайомився з дівчиною, казав, що хоче багато мені розповісти, коли приїде у відпустку... Такий був життєрадісний, веселий, весь в батька... Він так хотів жити...” - говорить мама.