Багато хто з сучасної молоді сприймає професію бібліотекаря як нудну та монотонну. Треба, мовляв, сидіти та витирати фоліанти від книжкового пилу, упорядковувати каталог, зрідка видати книгу читачам (здебільшого, вочевидь, пенсіонерам). Та й нащо ходити до тієї бібліотеки, думають підлітки, коли усю інформацію можна знайти в інтернеті? Зі словом «бібліотекар» у дітей є ще одна асоціація – голлівудський супер-герой, котрий не сидить в читальній залі, а подорожує і рятує світ. Нещодавно довелося познайомитися з одним із працівників Здолбунівської центральної районної бібліотеки. І з'ясувалося, що серед бібліотекарів таки бувають справжні, не кіношні... герої. Петро Солтис, ветеран АТО, автор бестселера «370 днів в камуфляжі» кілька років працює у Здолбунівській книгозбірні.
І він теж не сидить на місці, а активно працює з учнівською молоддю, читає патріотичні лекції. Як сам каже, рятує свідомість дітей від впливу інформаційної пропаганди, намагається показати, якою ж насправді є наша нація та яким є місце українців у світі. І врешті ламає стереотипи та створює новий образ сучасного бібліотекаря. З паном Петром ми поговорили, про його книгу, патріотичний історико-краєзнавчий проект «Відродження правди: духовність, гідність, мораль», аналогів якому нема в області та, ймовірно, в Україні. Та про те … коли закінчиться війна на сході держави.
– Як у вас з’явилася ідея читати лекції старшокласникам? Яка у них тематика?
– Після повернення із війни я видав книгу про події у зоні АТО. Зустрівся з декількома десятками своїх побратимів, теж авторами схожих книг. Ми дійшли висновку, що головною складовою цієї війни є інформаційна війна. І тут, на жаль, ми ворогу програємо. І на державному рівні, як на мене, робиться доволі мало, аби цю ситуацію виправити. Тож придумав такий проект. Я поставив собі мету – донести до дітей ідеал українця. Лекції покликані нагадати молодим людям про основні принципи моралі, національну гідність. Розповідаю про найславніші, переможні сторінки української історії, щоб усі усвідомлювали, до якої нації, етносу ми належимо. А століттями наші суперники і сьогоднішні окупанти намагалися нав’язати нам комплекс меншовартості і багато в чому їм це вдалося. Власне й на руйнацію цього комплексу я поклав цей проект. Мусимо зняти той інформаційний блок. Ми сильний народ. Візьмімо хоча б ХХ століття. Німецька окупація, радянська влада, голодомор. Ми не тільки пережили усе це, ми вижили, ми спроможні відроджуватися швидко, чинити опір, далі будувати свою державу.
– Як на ваш проект реагують у школі? Якої про нього думки педагоги та діти?
– Перш ніж потрапити із цим проектом до школи, я майже рік пробивався через Міністерство освіти. Нікому цього, виявляється, не треба, ніхто не вважав мою задумку цікавою. Весь час говорилося про те, що немає навіть такої штатної одиниці, на яку б мене можна було прийняти, й я б зміг читати свої лекції. Я сказав, та хоч прибиральницею мене візьміть. Знайшлися люди, які допомогли і підтримують, незважаючи на те, що звучать речі, що деколи невигідні деяким можновладцям. Завдяки впливу та підтримці Сергія Кондрачука, голові Здолбунівської РДА, керівнику відділу культури Елеонорі Стеценко та моєму безпосередньому керівнику, директору Здолбунівської центральної районної бібліотеки, Інні Миронюк проект побачив світ.
– Чи в багатьох школах ви побували? Які у вас плани?
– Відвідав чимало шкіл колишнього Здолбунівського району. Загалом, згідно з проектом, я маю протягом року чотири рази відвідати усі школи району. Курс складається із чотирьох блоків. Планую удосконалити свої лекції, а наступного року знову розпочати спілкування зі випускниками шкіл.