Гримаси поштової реформи на Рівненщині: звільнення листонош, незручності для краян, збитки для друкованої преси

Зачепила і Рівненщину чергова поштова «реформа». Вона майже викорінила стаціонарні відділення пошти в селах, де менше двох тисяч мешканців, і замінила їх на «пошту на колесах».Як повідомлялося чиновниками з високих кабінетів «Укрпошти», пересувні відділення поштового зв’язку мають покращити якість надання поштових, логістичних і фінансових послуг у селах з малою кількістю населення. Це, мовляв, повноцінне поштове відділення, яке приїжджає до домівки користувача з усіма послугами, що надає пошта, продуктами, а у період пандемії коронавірусу ще й ліками. І ще, заявлялося, що ця реформа має збільшити кількість робочих місць. Тобто – усе робиться для населення і великого колективу підприємства. Але на ділі все сталося не так.

Згадати хоча б про те, що масово почали скорочувати працівників сільських відділень «Укрпошти». Зокрема, без роботи залишилися й три працівниці відділення з села Дермань, що на Здолбунівщині. Завідувачка Ольга Турчин, листошоші Марія Руда, Олена Марчук віддали поштовій службі понад чверть століття. Місцевих жителів від початку анонсування цієї «реформи» насторожувало майбутнє скорочення листонош, яким вони довіряли і які в селах знали все і всіх, й сам факт закриття поштових відділень, куди кожен міг прийти у зручний для нього час, та перспектива несвоєчасного отримання послуг.

Пошта, як виявилось, – настільки делікатна й тонка справа, що зачепи ниточку, обірви її – і за принципом розтяжки станеться вибух. Тому що на селі пошта – не просто підприємство з надання певних послуг. Це – важливий осередок інформаційного та соціального обслуговування людей, часто відрізаних від цивілізації відсутністю доріг, транспорту, шкіл, медичного обслуговування, радіо. Для багатьох жителів області пошта є останнім форпостом зв'язку із зовнішнім світом. А коли забирають останнє, терпець народу може й увірватися.  От і дерманці почали бурхливо обговорювати свою проблему у соцмережах. Багато хто нарікає на місцеву владу, котра не змогла захистити інтересів селян.

Усі продовжують втовкмачувати людям, що стара структура, мовляв, віджила своє і приносить підприємству лише збитки. Якщо так піде й далі – поштовики змушені будуть узагалі відмовитись від обслуговування сільського населення. Тому «відділення на колесах» – єдина альтернатива, котру може запропонувати «Укрпошта» селянам.

А поки ж листоноші повтрачали роботу, а дерманці замість обіцяних зручностей отримали одні проблеми: незручний графік, черги, необхідність по півдня виглядати поштову машину – і то лише «квіточки». «Ягідки» ж пішли, коли люди стали із затримкою отримувати пенсії та передплачену пресу, запізнюватися з оплатою комунальних платежів. А енергетики ж із сільським населенням, як відомо, не панькаються. Якщо в місті можна місяцями накопичувати борги, скажімо, за світло, то сільській бабці його враз відріжуть за якісь 10 несплачених кіловат.

Нарікання викликало й порушення санітарно-гігієнічних норм доставки товарів поштовими автівками. Адже в одній машині, окрім конвертів і марок, привозили консерви, мило, отруту від щурів... Та й незручності, пов'язані з неможливістю цивілізовано на столі, як було на пошті, підписати конверта чи заповнити бланк, людей не радували. Нюансів випливло безліч.

– Буває, що носять пенсію, а людина лежить у лікарні чи поїхала кудись у справах. У такому випадку пенсіонеру треба сидіти без грошей до нового візиту поштовиків до населеного пункту. Також трапляється, що поки дійде бабуся з околиці села до центру за світло заплатити, машина вже й поїде, – каже жителька Дерманя Ганна.

– На Панєнській вулиці живуть люди, які мають приблизно 80-93 роки. В тому числі троє зовсім неходячі, після інсульту. По пенсію потрібно прийти особисто і з паспортом. Що робити таким пенсіонерам? – резонно запитує Ольга Максис.

Соціальний працівник Тамара Рибальченко теж не задоволена «нововведеннями» на пошті:

– Навіть під час війни пошта працювала, подумайте, які були масштаби, як шукали адресатів, як розвозили пресу по фронтах. А тепер дожились, сором. В мене на обслуговуванні троє бабусь, які ледь вдома ходять, а хто про них подумав? Є інвалід першої групи, який за жодних умов не зможе вийти на вулицю по пенсію.

Відпередплатиперіодичних видань дерманці також хочуть відмовитися. І річ уже навіть не про те, що доставка несвоєчасна, бо працівник пересувного відділення не знає, де хто живе. Справа в тім, що коли передплачуєш газету чи журнал, то оплачуєш додатково і їх доставку. А тут виходить, що обманули. Гроші за доставку взяли, а по газету мусиш виходити до автомобіля.

Мають збитки через пошту й друковані ЗМІ.Закриття сільських відділень зв'язку, несвоєчасність доставки періодичної преси спричинили різке падіння тиражів місцевих газет, і, передусім, районних. Редактори не на жарт розхвилювалися й почали гуртуватися на захист своїх прав та інформаційного простору. Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко висловив занепокоєння тим, що поштова реформа фактично нищить місцеві медіа і пообіцяв підтримувати їх зверненнями до Уряду:

–Найкращі експерти щодо роботи мережі «Укрпошти» сидять не в столичних кабінетах, а працюють у регіонах. Саме редактори місцевих газет розуміють усі ризики від того, що громадян позбавляють поштового зв'язку, позбавляють доступу до інформації. Тому наша Спілка й далі надсилає пропозиції наших колег-газетярів до Уряду, розраховуючи, зрештою, на реалізацію притомної державної політики захисту інформаційного простору України, – цитувала пізніше Томіленка служба інформації НСЖУ.

Спілка також звертала увагу на недопустимість вимог Укрпошти до газетярів змінювати звичні графіки виходу їхніх видань і підлаштовуватися під роботу пересувних відділень. Бо це тягне за собою неможливість вчасно видати газету через перевантаженість друкарні (більшість друкуються в одній), розмістити в ній програму телепередач, якої чекає передплатник тощо.

В НСЖУ підкреслили, що до впровадження Укрпоштою реформи «Сільське відділення» «районки» до читачів доходили вчасно. Тепер же люди чекають їх, буває, по кілька тижнів. З огляду на це, відмовляються від передплати. За останніми даними, внаслідок пілотного проекту Укрпошти кількість передплатників періодичної преси скоротилася на 15-20%. І це ще не межа, бо тепер листоношу доведеться шукати у великих населених пунктах. Хто з старшого покоління поїде туди?

Головні поштовики країни кажуть, що старі методи роботи себе пережили. Мовляв, треба рости далі. Однак на практиці бачимо, що росте тільки заробітна плата генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського. Нині, за контрактом, вона складає 836 тисяч гривень на місяць. Очевидно, «економлячи» на зарплаті звільнених листонош і отримуючи чималі суми за свої послуги (один Пенсійний фонд платить за доставку пенсій 1,15% суми відповідної виплати, в селах і селищах міського типу – 2,3%), «Укрпошта» може собі дозволити утримувати такого чиновника. Та хто питає їхню думку, якщо Уряди міняються, а Смілянський залишається, маючи доходи більші, як Президент та Прем’єр. Однак чи довго так триватиме – не відомо. Бо для того, щоб отримувати прибутки, справу треба розвивати. А про розвиток наразі не йдеться – швидше про руйнування роками вибудуваної системи. Тож поки «Укрпошта» поволі занепадає, кидає напризволяще свої приміщення, котрі в селах нікому не потрібні, а в містах їх, як правило, здають в оренду від безвиході, на ринку доставки з’явився серйозний конкурент – «Нова пошта». І це не дивно. Вона замість того, щоб закривати відділення – навпаки їх відкриває, навіть у малих селах. А сервіс у порівнянні з «Укрпоштою» – «космос». Сучасне, комфортне обслуговування, тут можна отримати посилку, відправити грошовий переказ, заплатити комуналку, можна навіть не йти до цього відділення, бо грамотно організоване обслуговування й через інтернет. Крім того, є й кур’єрська доставка. А що ще людям треба?

Однак керівництво «Укрпошти» грається з вогнем. Якщо в нашій області люди поки що спокійно сприйняли подібні реформи, то на Чернігівщині, приміром, люди пішли мітингувати і навіть виганяли пересувні відділення з сіл. Люди йшли до адміністрацій й суворо вимагали у місцевої влади захистити їхні права. Нам залишається сподіватися, що чиновники висновки зроблять і врешті повернуться до споживача обличчям.

Та й журналістські спілки поки що лише декларують своє «фе», а що буде, якщо тиражі впадуть в два рази? Слідом за банкрутством пошти підуть і редакції. А саме місцева преса є рупором державної політики місцевої влади. Очевидно, хтось зацікавлений, аби такого засобу масової комунікації не було. І виходить, що не «пошта на колесах», а «колесами по пошті»… Пропонуємо зацікавленим приєднатися до обговорення цієї теми і поки ще не пізно, щось таки вирішити на краще для людей, а не чиновників від «Укрпошти».

Анна ЛЕГКА