Так звані базарні війни у Рівному останнім часом не дивина. Безсила навести лад з торговцями-порушниками, які окупували прилеглі до центрального ринку вулиці й двори, міська влада вдається до усіляких юридичних "вивертів” на кшталт "ярмарку” на вулиці Шевченка. А як давали раду торгівлі у далеку минувшину?
Торгівля споконвіку була одним із основних засобів заробітку рівнян. Як свідчать архівні джерела, на початку ХХ століття нею займався мало не кожен другий мешканець міста. У спогадах учнів Рівненського реального училища про життя у Рівному, датованих ХІХ століттям, йшлося:”...кожен намагався використати найменший клапоть вільної землі аби тільки щось поставити: як не можна кам'яницю, то хоч крамницю, або будку із содовою водою, нафтою, оселедцями, милом...”. Хіба це не про наше сучасне Рівне?
Увесь центр Рівного 100-150-річної давнини (сучасний район центрального продовольчого ринку, вулиці Соборна, Базарна, Театральна площа і аж до "Плази”) являв собою суцільний торговий ряд. На перших поверхах будинків розміщувалися магазини, ремісничі майстерні, перукарні-цирульні, кав'ярні, готелі, а їх господарі мешкали на других поверхах цих же споруд. У крамницях можна було придбати усе — від господарських дрібниць до складної (на той час) побутової техніки та дороговартісних прикрас і хутра.
(будинок на розі сучасних Соборної і Петлюри)
Хоча не усім по кишені були ці товари, власники крамниць ледь не за поли хапали перехожих, припрошуючи зайти усередину. Та й нинішня реконструйована вулиця Соборна в районі центрального ринку, якщо чим і нагадує міську вулицю сторічної давнини, то саме щільністю розташування на ній торгових закладів.
Коли "за базари” відповідали
Найдавнішою формою організації торгівлі в Рівному був базар. Починаючи з другої половини ХІХ століття базарювали у Рівному тричі на тиждень. Суттєвою відмінністю тодішніх базарів було те, що за них відповідали. Історія Рівного знає часи, коли проблем у малозабезпечених мешканців міста було чимало, але торгувати, де заманеться, вони права не мали.
Коли "за базари” відповідали
Найдавнішою формою організації торгівлі в Рівному був базар. Починаючи з другої половини ХІХ століття базарювали у Рівному тричі на тиждень. Суттєвою відмінністю тодішніх базарів було те, що за них відповідали. Історія Рівного знає часи, коли проблем у малозабезпечених мешканців міста було чимало, але торгувати, де заманеться, вони права не мали.
реклама і 100 років тому була рушієм торгівлі
Тодішня влада вбачала у стихійній вуличній торгівлі зазіхання на благоустрій та встановлену систему ринкової мережі. За місця на базарних лотках сплачували збір на користь міста. Безкоштовно дозволяли торгувати лише з возів чи корзин, які перекупки тримали у руках, - дрібним крамом, продуктами харчування, вирощеними чи виготовленими власноруч, кустарними виробами, вживаними речами. Торгувати м'ясом чи м'ясопродуктами дозволялося лише у спеціально відведених для цього павільйонах, причому за наявності санітарного свідоцтва. За порядком стежили спеціальні базарні старости , які перевіряли, чи мають постійні торговці дозвільні квитанції. У разі чого — на допомогу приходили поліцейські.
Рівненський базар на початку ХХ-го століття
Найбільш хаотичною була "товкуча” торгівля. "Товкучки” дозволялося влаштовувати довкола базару, але за межами його цивілізованої зони. Як свідчать архівні документи, і сторіччя тому рівняни також скаржилися на антисанітарію, бюрократичну тяганину під час оформлення оренди, на зловживання поліцейських.
(сучасна Пересопницька, цієї частини вулиці вже немає, пролягала через Театральну площу до нинішнього ринку)
З давніх-давен у Рівному відбувалося шість ярмарків: 1 січня, у четвер на Масляній неділі, у понеділок Фоминого тижня (наступний тиждень після Великодня), 20 липня, 1 вересня та 9 листопада. Такий порядок ярмаркування зберігався до початку ХХ століття. З 1930 по 1938 роки у Рівному відбувалися Великі Торги Волинські. Саме тоді у Рівному з'явилися перші гастрономи та універмаги, тогові фірми і доми, сільськогосподарські виставки і біржі. У 30-ті роки саме у Рівному було найбільше на Волині торгових домів — 38. У 1910 році у Рівному відкрито торгову біржу - другу після Києва на Правобережній Україні.
"Товкучка”, виріб №2 та моргаючі красуні
У часи, коли у радянській уже Україні ось-ось мав настати комунізм, такі продовольчі "дива” як майонез та горошок для знаменитого олів'є, індійську розчинну каву та згущене молоко можна було придбати лише у спеціалізованих магазинах для молодят за довідкою про одруження. Жінки мало не в рукопашну йшли за німецькими дедероновими колготками (вітчизняних не було й на показ) та вершиною парфюмерно-гігієнічного досягнення СРСР — шампунем "Лада”. А тим часом у Рівному був острівець справжнього комунізму — місцева "товкучка”.Там можна було купити-продати будь-який крам — від старого пропахлого нафталіном костюму до заморських небачених цікавинок. Щоправда, рівненська "товкучка” у часи побудови комунізму (60-70-ті роки) переїхала зі свого звичного місця біля центрального ринку на "енний кілометр” - на так званий колгоспний ринок, на Млинівському виїзді з міста. Звідти рівнянам постачали усі товари, яких бракувало у радянській торгівлі.
"Товкучка”, виріб №2 та моргаючі красуні
У часи, коли у радянській уже Україні ось-ось мав настати комунізм, такі продовольчі "дива” як майонез та горошок для знаменитого олів'є, індійську розчинну каву та згущене молоко можна було придбати лише у спеціалізованих магазинах для молодят за довідкою про одруження. Жінки мало не в рукопашну йшли за німецькими дедероновими колготками (вітчизняних не було й на показ) та вершиною парфюмерно-гігієнічного досягнення СРСР — шампунем "Лада”. А тим часом у Рівному був острівець справжнього комунізму — місцева "товкучка”.Там можна було купити-продати будь-який крам — від старого пропахлого нафталіном костюму до заморських небачених цікавинок. Щоправда, рівненська "товкучка” у часи побудови комунізму (60-70-ті роки) переїхала зі свого звичного місця біля центрального ринку на "енний кілометр” - на так званий колгоспний ринок, на Млинівському виїзді з міста. Звідти рівнянам постачали усі товари, яких бракувало у радянській торгівлі.
Старий ринок, фрагмент вулиці Великої Мінської (сучасної Пересопницької)
Місцеві модниці, намагаючись знайти щось таке, чого немає у подруг, або навпаки, таке, "як у Галі”, відвідували "товкучку” регулярно. Купуючи якусь одяганку, можна було не перейматися, що зустрінеш на вулицях міста ще таких зо 20-30. На "товкучці” можна було придбати усе — від жувальної гумки до шкіряних модних чобітків, звісно ж, не радянського виробництва. Утім, чимало рівнян ходили на базар не так за покупками, як подивитися і бодай подумки приміряти на себе заморські товари ширвжитку. На базарі був справжній комунізм за асортиментом і справжні ринкові відносини, що регулювалися попитом і пропозицією. Купувати речі на "товкучці” було престижно. У той час з'явилася каста достатньо заможних рівнян, котрі й жили з того, що перепродували речі. Саме тоді, наприкінці 60-х-на початку 70-х років , на українські базари накотилася нова хвиля товарів іноземного виробництва. Їх привозили дружини військовослужбовців групи радянських військ у Німеччині. Тюль для штор по 5-6 карбованців, невеличкі гобелени з сюжетами німецького фольклору за 60-70 карбованців, килими з ведмедями в лісі — за 150-400 радянських грошей. Чимало рівнян, маючи родичів у сусідній Польщі, налагодили постійну "човникову” торгілю.
(сучасна Базарна від підземного переходу до валютного "п'ятачка")
Серед товарів на "товкучці” були дрібнички, про які пересічним радянським людям раніше й чути не доводилося. Наприклад, таке заморське диво, як перевідні картинки із зображеннями красунь різного ступеня оголеності. Ними обклеювали усе, що тільки можна, - від салонів авт та портфелів школярів до стін у помешканнях і робочих столів. "Писком” моди бул картинки, які наліплювали на пивні бокали. На порожньому дівчата були одягнутими, але щойно туди наливали пива, як воно "змивало” одяг з моделей. Подібний стриптиз містився й на кулькових ручках та сірникових коробках. Для досягнення відповідного ефекту потрібно було перевернути їх догори. Були й гаманці та сумочки з підморгуючими красунями-японками. Таке диво коштувало 10-15 карбовнців. Гроші на ті часи немалі. Але спокуса мати таку дрібничку перемагала.
початок ХХ-го століття, реклама торгівлі на житлових будинках, де часто розміщалися дрібні крамнички
А ще чи не вперше саме на "товкучці” побачили радянські люди предмет, який увесь цивілізований світ використовував не лише як засіб контрацепції чи запобігання інфекційним хворобам, а й задля сексуальних утіх. Оскільки сексу в СРСР, як відомо, не було, то цей предмет сором'язливо називали "гумовий виріб №2” (виробом №1 були калоші, а №3 — протигаз). Слово "презерватив” навіть вимовити уголос публічно мало хто наважувався. А якщо вже доводилося купувати цей предмет за 3 копійки в аптеці, то покупець , опустивши очі долу, так і казав "дайте мені за 3 копійки...”. Натомість на "товкучці” такі вироби, звісно ж, не вітчизняного виробництва, купували за ціною 1 карбованець за штуку. Щоправда, на своїх радянських "родичів”були вони схожі, як у тому прислів'ї: як свиня на коня, тільки хвіст і грива не такі...
"Самопали” та "фірма”
Наприкінці 60-х-на початку 70-х років на зміну ще одному радянському винаходу — сітці-авосьці — прийшли поліетиленові пакети з ручками, на яких красувалися зірки естради й кіно, звірі й автомобілі, усілякі зрозумілі й не дуже надписи. За такий звичайнісінький упаковочний пакет, який тоді часто замінював дамську сумочку і був предметом гордощів його власника, рівняни, не вагаючись, викладали по 3-5 карбованців. Саме тоді в СРСР розпочиналася ера джинсів. Найперші з'явилися угорські, польські та югославські, як їх тоді називали "самопали”. Коштували вони не так уже й багато — 40-70 карбованців. А от за справжні фірмові штани потрібно було викласти від 150-ти до 220-ти карбованців, бо діставали їх через кількох посередників. Знавці відрізняли "фірму” від підробки за заклепками, гудзиком та застібкою-блискавкою, на яких мало бути вибито назву фірми-виробника, а тканина мала бути цупкою на дотик і тертися.
"Самопали” та "фірма”
Наприкінці 60-х-на початку 70-х років на зміну ще одному радянському винаходу — сітці-авосьці — прийшли поліетиленові пакети з ручками, на яких красувалися зірки естради й кіно, звірі й автомобілі, усілякі зрозумілі й не дуже надписи. За такий звичайнісінький упаковочний пакет, який тоді часто замінював дамську сумочку і був предметом гордощів його власника, рівняни, не вагаючись, викладали по 3-5 карбованців. Саме тоді в СРСР розпочиналася ера джинсів. Найперші з'явилися угорські, польські та югославські, як їх тоді називали "самопали”. Коштували вони не так уже й багато — 40-70 карбованців. А от за справжні фірмові штани потрібно було викласти від 150-ти до 220-ти карбованців, бо діставали їх через кількох посередників. Знавці відрізняли "фірму” від підробки за заклепками, гудзиком та застібкою-блискавкою, на яких мало бути вибито назву фірми-виробника, а тканина мала бути цупкою на дотик і тертися.
На перших поверхах будівель - магазини та майстерні
Рівненську "товкучку” закрили на початку 80-х років. Але всього за якихось кілька років радянська "перебудова” відродила цей вид торгівлі у новому вигляді - так званих польських базарів. Але це вже інша історія.